9 травня минуло 80 років від тієї страшної трагедії на теренах Шумщини, коли загін німецьких карателів вчинив розправу над мешканцями села Стіжок.

Фашисти окупували с.Стіжок ще в липні 1941 року. Їм потрібна була робоча сила, тож вони, мов на звірів, полювали на юнаків та дівчат, а ті тікали в ліс, шукаючи притулок.

В селі біля школи було вбито двоє фашистських солдатів, а такого гітлерівці не прощали. Люди знали, що слід чекати жорстокої помсти, тому покидали свої домівки, ховаючись в лісах.

Уночі з 8 на 9 травня 1943 року німецькі окупанти у складі крем'янецької жандармерії в кількості 180 чоловік під’їхали до села Лішня...

,,На світанку село оточили нацисти. На танках, бронетранспортерах, автомашинах вони ввірвалися в Стіжок, підпалили село з усіх сторін. Тріщав кулемет, палахкотіли солом’яні стріхи, чути було людський лемент, плач, дівочий крик, рев худоби. Нажахані мешканці втікали. Тих, хто не встиг втекти, зігнали до клуні Григорія Тимощука. Це були, переважно, старенькі люди, діти й жінки. Облили бензином і підпалили клуню…

Крик, плач і лемент стояв над Стіжком, невинні душі покидали землю…” - так описав ті страшні події Володимир Дорофійович Радчук, який дивом залишився живим.

У той чорний день згоріло живцем 53 мешканці села, серед яких 14 дітей. У Федора Тимощука - вагітна дружина Ганна Степанівна та вся його родина. Людський розум відмовляється усвідомити ті жахіття, що пережила мати трирічної дівчинки, яка стала вугликом на її грудях. Загалом у той день загинуло понад 70 осіб.

Але відплата не забарилася…

Хтось з утікачів повідомив табір повстанців, що базувався в Антонівецьких лісах. Об'єднаний загін з таборів Івана Климишина (псевдо ,,Крук”) та Миколи Недзведського (псевдо ,,Хрін”), зробивши засідку під селом Лішня Кременецького району, розбили колону німецьких карателів, що поверталися з акції.

,,Дев’ятий день травня був днем нашої перемоги. За село Стіжок німці дорого заплатили власною кров’ю”, - так описує відплату ворогові у своїх спогадах курінний УПА Максим Скорупський у книзі ,,Туди де бій за волю”.

Тепер на місці клуні стоїть каплиця. На меморіальній дошці викарбувані імена загиблих. А біля сільського клубу височіє величний пам'ятник, який нагадує про ту страшну трагедію.

Щороку, в другу неділю після Воскресіння Господнього, у неділю Жінок – мироносиць, після служби Божої парафіяни Церкви Преображення Господнього ідуть на місце спалення, де відбувається панахида за односельчанами, які прийняли страшні муки. Усіх їх згадують поіменно.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих і твердо знаємо, що нацизм та рашизм не пройде…