Не думайте одразу про Масонів – все не настільки страшно, однак не менш цікаво та загадково.

Десь на початку 1840-х або наприкінці 1830-х років на Лівобережній Україні виникло неофіційне утворення українського дворянства та літературно-мистецької богеми, яке мало назву «Товариство мочимордія».

Традиційно мочиморд характеризували як компанію, ядро якої складали українські ліберальні поміщики, які мали маєтки на Пирятинщині, а також на Чернігівщині й Київщині. Це були поміщики і воднораз богемники: брати Віктор, Михайло і Платон Закревські, історик, етнограф, поет і музикант Микола Маркевич, художник і письменник граф Яків де Бальмен і його брат Сергій, поет Віктор Забіла та деякі інші, між ними й сам Тарас Шевченко.

Знайомство Шевченка із мочимордами як товариством (декого з них він знав раніше) сталося 29−30 червня 1843 році на балу в поміщиці пирятинського повіту Тетяни Густавівни Волховської в с. Мосівці. Туди Тарас прибув уже як популярний автор разом із знаним письменником Євгеном Гребінкою. Мочиморди одразу прийняли гостя до свого товариства: «Тарас Шевченко ще в будинку Волховської був посвячений у мочимордії. Він там у перший же день пройшов весь курс цієї премудрої науки» (Ґео Шкурупій).

Афанасьєв-Чужбинський називав товариство: «Тісний гурток розумних і шляхетних людей, переважно гуманних, які користувалися загальною прихильністю».

Мочиморди займались традиційною справою – пиятикою. Традиційні для тогочасного дворянства зустрічі, як от бали, вони доповнили своїми власними атрибутикою, обрядами, традиціями. Мочиморди, як правило, відокремлювалися від загальної забави і провадили свої потішні церемонії.

Товариство мало яскраву пародійну основу. Вже сама назва походила від словосполучення "мочити морду", тобто — пити алкоголь, натомість слова "пиячити" їхня спільнота уникала. В протилежність угрупуванню існувало й сухомордіє або сухориліє, що означало — не пити.

Були в мочиморд і свої обряди та ступені. В нагороду за ревність існували нагороди: сивалдай (тобто сивуха) в петлицю, бокал на шию і великий штоф через плече. Визначалися й спеціальні дні для святкування на честь Бахуса.

Відповідно до заслуг (тобто спроможності випити) члени товариства носили титули мочемордія, високомочемордія, п’янійшества і високоп’янійшества. Старійшиною (великим маґістром) мочиморд був тоді Віктор Закревський, що носив титул високоп’янійшества й заслужив великий штоф через плече. Шевченка ж називали «Гетьманом». Цей титул він отримав за уміння гарно писати лист до своїх братчиків, закликаючи їх зібратись на чергове «засідання» товариства, та за вміння довго тримати «бесіду».

У листопаді 1843 року Шевченко писав у листі до Віктора Закревського: «Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба. Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка. Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь. Нудьгою і недугою битий Т. Шевченко».