У грудні 1943 року Головна команда Української Повстанської армії та Провід Організації Українських Націоналістів дійшли згоди щодо утворення спільного політичного органу. З 11 по 15 липня 1944 року біля с. Сприня Дрогобицької області (нині – Львівської) під охороною відділів УПА зібралося двадцять провідних діячів ОУН і УПА. На цьому зборі було проголошено створення Української Головної визвольної ради. Цьому політичному органу підпорядковувалися як ОУН, так і УПА. Президентом і керівником Президії УГВР став Кирило Осьмак, головою Генерального секретаріату – Роман Шухевич (водночас військовий міністр).

На Великому зборі 11–15 липня 1944 року було ухвалено основні програмні документи Ради: ,,Тимчасовий устрій УГВР" та ,,Плятформу УГВР", де, зокрема, стверджувалося:

,,УГВР прагне до відбудови Української Самостійної Соборної Держави на всіх землях українського народу засобами самостійницької боротьби проти всіх ворогів державної самостійності українського народу, зокрема проти більшовицьких і німецьких окупантів та співпраці з усіма прихильниками такої самостійності".

Також на Великому зборі було виголошено Універсал до українського народу та схвалено текст присяги вояка УПА. Вже 5 серпня 1944 року за новим текстом, при державному гімні ,,Ще не вмерла Україна», блакитно-жовтому прапорі та гербі-тризубі УГВР привів до присяги вояків трьох сотень УПА. УГВР надавала воякам УПА військові ранги і здійснювала нагородження, випускала друковані видання. Вся верхівка Ради за наказом Президента виїхала за кордон з метою встановлення зв’язків з західними союзниками.

Після завершення Другої світової війни УГВР виступав в якості вищої влади України. Після утворення Української національної ради у 1948 році функції УГВР звелися до репрезентації на зовнішній арені визвольного руху в Україні, представленого ОУН і УПА.