12 липня 1941 року в СРСР прийнято рішення про відправку на фронт в’язнів таборів.

Зараз росія масово залучає в’язнів до участі в збройній агресії проти України. Величезні людські втрати, яких російські окупанти зазнали від оборонців України, не залишили російському керівництву іншого шляху, як масово вербувати до терористичної організації ,,ЧВК ,,Вагнер” зеків. Проте це не ноу-хау путінської росії, а давно відомий спосіб поповнити збройні сили у часи відчаю.

З нападом нацистської Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року Червона армія стала стрімко втрачати підконтрольні території, програвати битву за битвою та потрапляти у ,,котли”. За перші три тижні війни Червона армія втратила близько 850 тисяч осіб.

12 липня 1941 року Президіум Верховної ради СРСР прийняв указ ,,Про звільнення від покарання засуджених за деякими категоріями злочинів”. Дія указу поширювалася на області на воєнному стані, а в листопаді цього ж року її поширили на всю територію радянського союзу. Серед ,,звільнених” за цими указами одразу в таборах і колоніях влаштовували відбір і створювали з них спеціальні команди, які відправляли у військкомати і військові частини. Радянське командування охоче набирало засуджених за переважно дрібні злочини. Натомість політв’язнів, незважаючи навіть на їх бажання, за рідкісними винятками, до війська не брали.

Лише у 1941 році на війну були мобілізовані 420 тисяч в’язнів. За три роки війни проти Німеччини радянське керівництво відправило на фронт близько 975 тисяч ув’язнених таборів і колоній ГУЛАГу. За спогадами сучасників, в кінці війни воювати відправляли навіть кримінальних злочинців-рецидивістів. Колишніми зеками було укомплектовано чимало фронтових частин і з’єднань; були й такі, що майже повністю складалися зі звільнених в’язнів. За 16-ю армією Західного фронту, якою командував Костянтин Рокосовський (він сам провів у тюрмі два з половиною роки), закріпилося прізвисько ,,армії зеків”. Нерідко колишні в’язні отримували за участь в боях державні нагороди, деякі ставали ,,героями радянського союзу”. Зокрема, найвищу нагороду СРСР посмертно присвоїли крадію Олександру Матросову, вчинок якого (своїм тілом закрив амбразуру ДЗОТа) був розкручений радянською пропагандою. Частина з цих учасників війни продовжила здійснювати злочини і після завершення боїв, як, наприклад, ,,герой радянського союзу” Ніколай Кульба, двічі засуджений і позбавлений усіх нагород після війни.

У радянські часи служба ув’язнених у Червоній армії замовчувалася, а біографії раніше засуджених учасників Другої світової війни ретушувалися. У сучасній путінській росії з зеків, які служать у її збройних силах і терористичних організаціях, роблять героїв і приклад для наслідування. Відомі випадки, коли злочинцям встановлювали меморіальні таблиці в освітніх закладах.

За матеріалами: https://www.facebook.com/AFUmilhistory/