17 лютого минає 130 років із дня народження патріарха Йосифа Сліпого, який є знаковою та символічною постаттю XX століття не лише для українців. Адже він вийшов переможцем у протистоянні з радянським тоталітарним режимом, який намагався знищити і його Церкву, і його народ, і його самого.

Роль цієї особистості — непересічна. Це людина, яка 18 років свого життя провела у таборах лише за те, що мала свої переконання та була громадянином України. Cаме він, наш видатний земляк, заклав основи Українського греко-католицького університету, який вже з 60-х років став основою для відновлення духовенства Української Греко-Католицької Церкви.

Патріарх Йосиф Сліпий був свідком подій майже цілого буремного ХХ сторіччя. Крізь трагічні етапи історії, революції, війни, мільйонні людські трагедії та особисті втрати він проніс вогонь свого незламного духу, жар серця патріота України та захисника української Церкви. У пам’яті нащадків він залишиться не тільки як кардинал, верховний Архієпископ і Патріарх, а, перш за все, як мученик віри і совісті, в’язень заради Христа, як виняткова особистість, що увійшла в історію Церкви, залишила яскравий слід у світовій богословській та інтелектуальній традиції.

Факти з життя патріарха Йосифа Сліпого

Патріарх Йосиф Сліпий (1892-1984) – Верховний Архієпископ, Кардинал і Митрополит (1944–1984) Української греко-католицької церкви. Народився в с. Заздрість (раніше Теребовлянського району Тернопільської області). Здобув блискучу освіту в Європі. З 1926 року очолював духовну семінарію та богословську академію у Львові. У вересні 1917 року був посвячений митрополитом Андреєм Шептицьким у сан священника і понад 20 років був його найближчим соратником. У листопаді 1944 року Йосиф Сліпий очолив греко-католицьку церкву. Він посів пастирське місце саме в той час, коли почалися переслідування уніатської церкви з боку радянської влади. Вночі 11 квітня 1945 року митрополита і весь греко-католицький єпископат було заарештовано, а вже в березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив «саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище. Майже десять років патріарх Йосиф Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. У 1953 році його звільнили, заборонивши повертатися до Львова, й відправили до будинку інвалідів під Єйськом (Красноярський край), де він працював сторожем. Але владика часу не марнував: активно листувався з віруючими, таємно висвячував священників, писав пастирські послання. У 1957 році його знову заарештували й ув’язнили на 7 років. За нього клопотали віруючі, ієрархи різних церков неодноразово зверталися до радянського уряду з проханням про звільнення митрополита. Лише в 1963 році клопотанням Папи Іоанна ХХІІІ Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму. У Римі він почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 році виступив на ІІ Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 році відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Завдяки Сліпому в Римі було побудовано собор Святої Софії, встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку. У 1965 році Й. Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968-1976 рр. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу. Помер патріарх на 92-му році життя в Римі. 1992 року (у рік століття від дня його народження) прах Йосифа Сліпого було перепоховано у Львові, біля собору св. Юра.