12 травня 1865 року в селі Довжанка неподалік Тернополя в родині місцевого пароха Атанасія Окуневського народилася донька Софія, в майбутньому – письменниця, активістка жіночого руху і перша жінка-лікар в Австро-Угорщині.

Її життя була непростим. Нагадаємо, що в той час доля жінки визначалася трьома німецькими К: кухня, церква, діти. Тож, щоб здобути ґрунтовні знання, їй довелося займатися самоосвітою і наймати репетиторів. Щоб скласти матуру (іспит зрілості) – скликати окреме засідання поважних професорів у Львівській академічній гімназії (підтримати Софію прийшли численні її друзі, серед яких Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський та Лука Белей). Щоб вивчитися на лікарку – їхати аж у Цюрих, бо в Австро-Угорщині жінок не приймали до університетів.

Вона все це подолала – ціною неймовірних зусиль і наполегливості. Разом зі своєю двоюрідною сестрою Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською вона стала однією з активісток жіночого руху на Галичині та Буковині. Її оповідання ,,Пісок! Пісок” увійшло до першого жіночого літературного альманаху ,,Перший вінок”. Вона була фанатичною прихильницею довгих прогулянок на природі, їздила верхи, ходила на лижах, підкорювала гірські вершини і намагалася долучитися до інших видів спорту, які тоді активно пропагували чоловіки.

У 31 рік вона видрукувала докторську дисертацію – про зміни в крові під впливом анемії, за що отримала вчений ступінь доктора медицини і стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині та першою галичанкою, котра здобула університетську медичну освіту. Попри це, у Львові їй знову довелося добиватися нострифікації її лікарського диплому, адже Австро-Угорщина не визнавала автоматично дипломи іноземних університетів.

Пацієнти називали її Святою Софією. Від 1903 року вона працювала в ,,Народній лічниці”, яку створили у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького, лікувала рак шийки матки радієм за методом Марії Склодовської-Кюрі. Разом із братом Наталії Кобринської Євгеном Озаркевичем уперше в Західній Україні вони організували курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок, а вечорами лікарка працювала над створенням словника української медичної термінології. Окрім іншого, Софія Окуневська-Морачевська була членом Наукового товариства імені Шевченка та Лікарської комісії, створеної у 1897 році, як перша професійна спілка українських лікарів.

Вона болюче пережила розрив із чоловіком, польським шляхтичем Вацлавом Морачевським. Ще страшнішим ударом для неї стало самогубство їхньої доньки Єви, яка тоді вчилася в Швейцарії і могла стати першою українкою-архітектором. Порятунок знаходила в родині сина і в роботі. Вона відвідувала зібрання жіночої організації «Українське товариство жінок з вищою освітою», створеної у Львові в 1924 році під очільництвом Олени Степанів-Дашкевич. З ініціативи лікарки філії того об’єднання виникали у різних місцях Галичини, рахуючи й Перемишль. І - продовжувала лікувати і навчати інших.

За іронією долі лікарка, яка врятувала сотні життів, померла від розриву апендикса, коли нікого поряд не було. Коли її, непритомну від болю, знайшли в її помешканні і доправили до клініки, було вже пізно.

Але пам’ять про першу жінку-лікарку між людей збереглася в народі, і нині ми повертаємо своїх героїв. Софія Окуневська стала однією із героїнь календаря УІНП ,,Українські жінки ХХ століття”.

Детальніше про життя цієї непересічної особистості і про той час розповідає наша традиційна рубрика ,,Історичний календар”: https://cutt.ly/g6vXORn

За матеріалами: https://www.facebook.com/uinp.gov.ua/