60 років тому відійшов у засвіти Андрій Мельник. Згадуємо «людину із шовку та сталі». Так лідера українського націоналістичного руху схарактеризував поет Євген Маланюк, який, мабуть, зрозумів його найкраще. Щодо біографії Андрія Мельника ще залишаються таємниці, які розкриватимуть дослідники. Нині розкажемо про ключові події з життя діяча, про його перемоги та прагнення.

Невелике село Воля Якубова на Галичині – саме тут 12 грудня 1890 року з’явився на світ майбутній полковник Андрій Мельник. Навчався у гімназіях Дрогобича та Стрия. Закінчення гімназії у Андрія збіглося із загостренням сухот і двома операціями на легенях. Це не завадило йому 1912 року вступити у Відні в Hochschule für Bodenkultur (Університет природних ресурсів і природничих наук).

Науку перервала Перша світова війна. Мельник записався до Легіону Українських січових стрільців, хоча мав звільнення від військової служби. Командував сотнею і воював на Східному фронті.

Як писав Андрій Мельник у автобіографії: «1914–1916. Беру участь у карпатських боях УСС (Пікуй, Маківка) і у походах з Карпат на Поділля над Золоту Липу (Галич, Соснів, Іцків, Лисоня) в степені четаря і поручника». Під час бою на горі Лисоні Мельник потрапив у російський полон. Перебував у таборах, і в останньому з них, у селі Дубовка біля Царицина (згодом – Сталінград, Волгоград), познайомився зі своїм земляком, військовополоненим кадет-аспірантом ландверу (різновид військових формувань) Євгеном Коновальцем.

Повністю блог завідувача відділу історії України 14 – початку 20 століть Національного музею історії України Олександра Кучерука читайте на сайті музею: https://nmiu.org/posts/296