19 липня 1953 року розпочалося Воркутинське повстання політв’язнів. 

Після смерті радянського диктатора Йосифа Сталіна з тюрем і таборів почали масово за амністією випускати кримінальних в’язнів. На повернення додому очікували і сотні тисяч засуджених за політичними статтями, такими як націоналістична діяльність. Однак дія указу «Про амністію» на них не поширювалася. Це спричинило масові заворушення у різних таборах системи ГУЛАГ. 

Найбільшим стало повстання у Річковому таборі політв’язнів у м. Воркута Комі АРСР. 19 липня 1953 року 350 ув’язнених, переведених до Воркути зі Степового табору («Степлагу»), відмовилися виходити на примусові роботи. До виступу приєдналися інші в’язні. Страйкарі вимагали перегляду своїх справ, приїзду партійного керівництва і скасування каторги. По бараках були створені страйкові комітети. У бараці № 42 розташувався український страйком. До кінця місяця у страйку взяли участь більше 15 тисяч в’язнів, що паралізувало роботу на шахтах і будівництві ТЕС. Оскільки вимоги в’язнів не задовольнялися, а переговори не давали результатів, страйк поступово переріс у повстання. Керували ним українські, балтійські та польські політв’язні.

1 серпня 1953 року була проведена жорстока операція з ліквідації повстання у десятому табірному відділенні. Генеральний прокурор СРСР Роман Руденко прямо перед строєм особисто розстріляв одного із організаторів повстання – поляка Ігнатовича, після чого охорона відкрила вогонь по інших ув’язнених. В результаті загинули 53 особи, з них 30 українців – членів ОУН і УПА, а 138 осіб дістали поранення. Інших активних учасників повстання ізолювали. Повстання було придушене. 

У наступному, 1954 році окремий Річковий табір був ліквідований, його об’єднали з Воркутинським виправно-трудовим табором звичайного режиму. 

За матеріалами: https://www.facebook.com/AFUmilhistory/ та https://www.facebook.com/uinp.gov.ua/