,,Боже, приношу дяку Тобі, 

                                                                                                                                                                                                                                       що народився в час, коли родиться моя віра –                                                                                                                                                                                                                                        в Тебе, в Батьківщину, в Працю".

Улас Самчук

Уласові Самчуку – 117

Улас Самчук (1905 - 1987) – неперевершений прозаїк, публіцист. А ще він був відомим журналістом, видавцем, редактором, активним громадсько-політичним діячем. Більшу частину життя (57 з 82 прожитих років) У. Самчук був вимушений перебувати в еміграції – у Німеччині, Чехословаччині, Канаді, проте ніколи не забував батьківщини, зокрема, землі, де народився, – Волині. Ця частина України упродовж усіх років вимушеного розриву з рідним краєм була першоджерелом натхнення у справі усієї письменницької діяльності Уласа Самчука.

Його творчість охоплює великий час (20-70-ті роки ХХ століття), у якому він активно й наполегливо виконував важливу місію «літописця українського простору в добі яку сам бачив, переживав».

Народився Улас Олексійович 20 лютого 1905 р. в знаменитій Дермані на Волині (тепер Рівненська обл.). 1913 року родина Самчуків з кількома сім’ями дерманців переїхала до Тилявки, що на Кременеччині. Тут родина майбутнього письменника придбала ґрунт, побудувала нову садибу. Після Тилявської двокласної школи Улас навчався в чотирикласній вищепочатковій школі, яка діяла при Дерманській учительській семінарії. Згодом батько віддав його на навчання до Кременецької української приватної гімназії імені І. Стешенка, де Улас провчився до 1926 року. У гімназійному рукописному альманасі «Юнацтво» Самчук уперше розмістив свій твір – вірш «Не любити не можу свою я країну!»

Проходячи службу в Польщі, куди його покликали до військової служби, не давши можливості здати іспити за гімназійний курс, Улас зважується на рішучий вчинок: влітку 1927 року він тікає з війська. Спочатку подався до Німеччини, де навчається у місті Бреслау, згодом оселяється в Празі, яка на той час була центром українського культурного життя в діаспорі. Тут він продовжує навчання в Українському вільному університеті і в 1931 році закінчує його, хоча документ про вищу освіту не отримав. Саме цей період вважається найважливішим у творчості Уласа Самчука, хоча почав друкуватися У.Самчук ще до служби у війську і до втечі з Польщі: перші нариси й оповідання його друкувалися в журналі «Духовна бесіда» (1925), що видавався у Варшаві силами української еміграції.

Найбільшим твором, який приніс прозаїкові світове визнання, стала трилогія «Волинь» (1932 - 1937 рр.). Трилогія була представлена до Нобелівської премії, але він її не отримав, бо не представляв ніякої держави.

Окрім «Волині», у 30-ті роки вийшло у світ ще кілька прозових творів письменника, зокрема, повість «Кулак» (1932), роман «Марія» (1934), збірки оповідань «Месники» (1931), «Віднайдений рай» (1936) ряд інших.

З вересня 1941 року У.Самчук повертається в Україну і стає головним редактором тижневика «Волинь», який виходив у Рівному. У цей час багато подорожує по Україні. Свої враження публікує на шпальтах газети «Волині». Його статті, репортажі, фейлетони нариси цього періоду пройняті ідеєю формування в українців національної свідомості, самоідентичності, згуртованості, національно-культурного відродження в умовах боротьби за становлення Української державності. Чимало місця письменник приділяє ідеї української державності. За одну з таких статей «Так було – так буде», опублікованій 22 березня 1942 року, Улас Самчук був заарештований німецькою окупаційною владою у Рівному і місяць пробув у тюрмі.

Також наш земляк у цей період неодноразово відвідав Кременець, публікувався в газеті «Крем’янецький вісник» того часу. Навіть мріяв зняти кінофільм про Кременець. Але обставини не дозволили здійснити цей намір. Улас Самчук детально відтворив цей період свого життя у книгах спогадів «На коні білому» і «На коні вороному».

Восени 1943-го року Самчук востаннє відвідав рідних. Із цього часу для нього розпочалася друга, що продовжувалася до кінця життя, еміграція. Уже більше до рідного краю він не повертався...

У 1945 – 1948 роках Улас Самчук перебуває в Німеччині в таборах для переміщених осіб. Тут з групою українських письменників-емігрантів засновує письменницьку організацію «Мистецький український рух» (МУР). Поряд із громадською діяльністю Улас Самчук інтенсивно працює як письменник. Саме у 1946 – 1947 роках з’являється його роман «Юність Василя Шеремети». Пізніше цей період свого життя і творчості У. Самчук відтворив у книзі спогадів «Плянета ДІ-ПІ» (1979).

Восени 1948 року письменник виїжджає до Канади, де й прожив до останніх днів. І тут у 1957 році разом з іншими письменниками-емігрантами з України засновує об’єднання «Слово». У Канаді Улас Самчук видає трилогією «Ост» (1948, 1957, 1982), кілька книжок спогадів: «П’ять по дванадцятій» (1954), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1972), «На твердій землі» (1967), «Слідами піонерів» (1980), ряд інших творів.

Помер письменник 9 липня 1987 року в Торонто. Невеликий капітал, який накопичив Улас Самчук (а це 50 тис. доларів) за його заповітом був спрямований на видання альманаху «Слово» та споруджен­ня музею-архіву письменника, який діє в Торонто з вересня 1988 року.

В Україні відкрито про Уласа Самчука заговорили на початку 90-хроків. Першою ластівкою повернення доброго імені нашому землякові стала публікація роману «Марія» у 1992 р. в журналі «Тернопіль» з подання Гаврила Чернихівського. У цьому ж і в наступному роках вийшли окремими виданнями романи «Марія» та «Волинь» у Києві.

У 1993 р. на будинку, де жив Улас Самчук у Тилявці і де донині живе родина по лінії брата Федота, встановлено меморіальну дошку. У Тилявецькій школі в 1995 р. відкрито меморіальний музей У. Самчука. У цьому ж році в Кременці на будинку, де розміщувалась Українська приватна гімназія по вулиці Б. Харчука, та будинку, де квартирував Улас Самчук, відкрито меморіальні дошки, а вулицю Костельна названо його іменем.

У стінах сучасного Кременецького академічного ліцею, якому в 2003 році присвоєно ім’я Уласа Самчука, упродовж усіх років існування закладу вшановують пам’ять Уласа Самчука, щорічно відбуваються читацькі конференції, екскурсії місцями Самчука, святкові імпрези, учні беруть участь у конкурсах, присвячених славному землякові, успішно захищають науково-дослідницькі робіт за його творчістю. З 2010 року відкрито Літературний музей Уласа Самчука, якому в 2019 році присвоєно звання «Зразковий». У 2016 році при вході до ліцею встановлено меморіальну дошку письменникові.

Кременчани бережуть пам’ять нашого славного земляка, який своїми творами відкриває нам нас самих, дає можливість пізнати свою історію, доторкнутися до прекрасного, вчить любити Україну і найперше – найріднішу для нас її часточку Волинь.