7 червня 1919 року почалась наступальна операція Української Галицької армії, що увійшла в історію як “Чортківська офензива”. Внаслідок цієї кампанії було визволено міста Чортків, Тернопіль, Бучач та Бережани. УГА з боями змогла подолати до 120 кілометрів.

У той час у Галичині тривала війна між військами Західної області Української Народної Республіки та Польською державою. У травні поляки здобули ряд перемог, що змусило Галицьку армію відступити на південь нинішньої Тернопільщини – у трикутник між річками Дністер і Збруч та містом Чортків.

Політичне керівництво ЗОУНР розглядало два варіанти: перехід УГА за Збруч або провести контрнаступ на поляків. Військове командування рекомендувало скористатися спадом бойової активності противника та розпорошенням його сил по широкому фронту, тому зупинились на другому варіанті і почали готуватися до удару по лінії Чортків–Львів. На той момент Українська Галицька армія мала близько 25 тисяч багнетів, 600 шабель та 150 гармат. 7 червня 1919 року ці сили розпочали офензиву – наступ, атакувавши містечко Ягільницю. “Після доброї гарматної атаки ми вдерлися до Ягільниці, – згадував поручник УГА Яким Вербовий. – Наш наступ був несподіванкою для поляків. Ми їх тоді буквально розгромили до тла. Забрали в полон їхніх вояків та багато трофеїв, що нам знадобилися”.

Наступного дня Українська галицька армія увійшла до Чорткова. Через раптовий прорив лінії фронту, польські війська були змушені відступити на 120 кілометрів. УГА під командуванням генерала Олександра Греківа 12 червня взяла під свій контроль Бучач, через два дні – Тернопіль, а за ним Зборів.

“Ми побиваємо їх, їхньою власною збруєю. Іншої в нас нема. Що здобудемо, тим стріляємо і йдемо вперед”, – писав у спогадах командир батареї 10-го гарматного полку УГА Володимир Галан.

Згодом бійці-галичани змогли здолати опір польських підрозділів і на ключовому пункті їхньої оборони – у Бережанах. Це дозволило звільнити Золочів і 24 червня увійти в місто Броди.

На хвилі патріотичного піднесення 90 тисяч добровольців зголосилися записатися до УГА. Через нестачу зброї було прийнято тільки 15 тисяч людей. Саме брак зброї і боєприпасів не дозволив українцям розвинути подальший успіх.

Противник навпаки отримав підтримку від Франції та Великої Британії, які дали згоду на тимчасову окупацію Східної Галичини – “щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд”. На підмогу польським підрозділам прибула 70-тисячна армія Юзефа Галлера, яка була створена союзниками із блоку Антанта під час Першої світової війни для боротьби з німцями.

Виснажені безперервними боями, залишившись без боєприпасів, галицькі бригади під натиском переважаючих сил противника стали відходити до Збруча. 16 липня УГА перейшла через Збруч на територію Наддніпрянської України. Чисельність галичан тоді становила більше 40 тисяч стрільців. Вони дійшли до міста Кам’янець-Подільський і об’єдналася з підрозділами Дієвої армії УНР.

“Переможний, хоча порівняно короткий, марш Галицької Армії на захід мав величезне значення для процесу формування української нації, – писав польський історик Міхал Клімецький. – Чортківська офензива з її блискучими успіхами створила новий, привабливий для українського суспільства образ жовніра УГА. Без цього війна перейшла би до історії українського війська лише як пасмо наступальних і оборонних операцій, позбавлених блиску великих перемог”.