Сьогодні минає восьма річниця з дня загибелі Дмитра Лабуткіна. 

Перший заступник начальника районної військової адміністрації Василь Хортик та Кременецький міський голова Андрій Смаглюк  висловили слова подяки матері  за подвиг сина, поклали квіти та запалили свічки на могилі воїна. Кременецький благочинний протоієрей Анатолій Довгалюк відслужив панахиду за спочилого воїна. До спільної молитви долучились також рідні та односельчани Героя.  

Довідково.

Дмитро́ Віта́лійович Лабуткін (11 грудня 1986 у м. Кременець  — 16 лютого 2015, у районі Дебальцевого Донецької області) — український військовий кореспондент, капітан 3-го рангу ВМС ЗСУ (посмертно), заступник редактора Телерадіокомпанії Міноборони України «Бриз».

Загинув під час боїв за Дебальцеве, збираючи фотоматеріали про російську присутність для переговорної групи у Мінську.

Навесні 2014 року після окупації Криму російськими військами виїхав з Криму до Одеси. 21 січня 2015 року Дмитро Лабуткін у чині капітан-лейтенанта прибув до Краматорська та поїхав на передову як спецкореспондент сектору «С». 5 лютого Дмитро Лабуткін знімав матеріал про захоплений бійцями 128-ї гірсько-піхотної бригади трофейний російський танк Т-72 під Дебальцевим.^[2][3]

У місті Дебальцеве Дмитро провів зйомки та зібрав фотоматеріали для переговорної групи у Мінську, мав повертатися з ними до Києва. Зник 16 лютого 2015 року у районі Дебальцевого разом із розвідгрупою ЗСУ, яку очолював капітан 3-го полку спецпризначення Юрій Бутусов, після обстрілу колони, якою вночі вивозили поранених у напрямку Артемівська. Дмитро перебував у БТР, що рухався у складі колони.

19 лютого проросійські бойовики надіслали дружині Дмитра відео із записом з місця бою обабіч залізничної колії, де були тіла загиблих поряд із розбитим БТРом.  20 березня 2015 у Дніпропетровському морзі підтвердили, що одне з тіл загиблих українських військовиків, доставлених з Дебальцевого, належить Дмитру^[6]. 

Зустрічали тіло Героя 24 березня в Кременці, похорон відбувся 25 березня в рідному селі Білокриниця Кременецького району.

В офіцера залишилися дружина та донька Кіра.

Нагороджений Орден Богдана Хмельницького III ступеня (27.06.2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.^[11],  Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (2018, посмертно)^{[13] ,} недержавною відзнакою Орден «Народний Герой України» (наказ № 18 від 24.07.2016, посмертно)^[14] , почесний громадянин Тернопільської області (26 серпня 2022, посмертно). 

Також сьогодні з 2018 року в Україні, як знак вшанування його пам’яті, на державному рівні відзначають День вшанування військового журналіста України.

За матеріалами: https://uk.wikipedia.org/wiki/