13 вересня - 91 рік від дня народження Бориса Харчука

Українська земля багата талантами. За життя їх мало помічають, бо живуть вони тихо і скромно, роблять свою вічну роботу, славлять працелюбний народ, борються за його волю. Тому й першими їхні душі й серця перемелюють на жорнах тоталітарних систем. А вже після смерті, сонця їх душ безсмертних світять нам із забуття, далі кличуть бути небайдужими, тримати оголені серця до бід народних.

Таким був, є і буде Борис Харчук, справжній син України, гордість нашого краю, літописець Волині.

Борис Микитович Харчук – письменник, який вписав яскраву сторінку в історію сучасної української літератури. Його творчість припадає на 60 – 80 роки ХХ століття. Уродженець Волині, Харчук творив історію рідного краю у романах, повістях та оповіданнях.

Народився Борис Харчук в селянській родині 13 вересня 1931 року в селі Лози поблизу Вишнівця колись Крем’янецького повіту. Початкову освіту здобув у місцевій школі. У 1950 році закінчив Вишнівецьку середню школу. Тут юнак заглибився в історичну минувшину, героїку звитяжних походів на захист рідної землі. У його душі зростало почуття гордості за український народ, захоплення романтикою козаччини. Харчука захоплював легендарний Байда-Вишневецький, обурювала зрада його внука Яреми – польського перекинчика-яничара. А ще Борис був свідком боротьби вояків УПА, яка відбувалася на теренах краю у 40-50-ті роки і сприймалися ним як продовження того далекого героїчного минулого.

Після закінчення школи Б.Харчук мріяв про навчання в Київському університеті. Здав на «відмінно» вступні іспити на філософський факультет університету, але не був зарахований студентом столичного вузу через «неблагонадійність» батька.

У вересні 1950 р. він появився на російському відділенні Кременецького педінституту. Саме тоді цей вуз почав функціонувати як педагогічний, реорганізований із учительського. Як згадують однокурсники, Борис Харчук відразу ж привернув увагу і викладачів, і студентів своїм ставленням до навчання, допитливістю, дискусіями на семінарах. Він часто пропадав у читальному залі бібліотеки, завжди ходив із книжкою в руках. Однокурсники так змальовують його зовнішність: середнього зросту, русявий, з карими очима, великим прямим носом. Начитаний, ерудований, міг вступати в полеміку із викладачем на рівні.

У Кременці Борис Харчук навчався лише два роки. У вересні 1952 р. Бориса Харчука серед студентів вже не було. Подальша його доля пов’язана із Полтавою, тамтешнім педінститутом, де Борис Харчук навчався та закінчив у 1954 році. Згодом переїхав до Києва, закінчив Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені Горького. Пізніше був першим редактором журналу «Малятко». З 60-х років на творчій роботі. Але де б доля не закидала Бориса Харчука, він часто відвідував рідну Волинь, колиску свого дитинства і юності. Тут, у Лозах, на батьківській садибі, у затишному садку письменник написав більшість своїх творів, які принесли йому визнання і славу одного з кращих прозаїків України.

Образ рідного краю, історична минувшина, люди – все це не раз потрапляло на сторінки прозових творів Бориса Харчука. Вже в першому із них «Йосип з гроша здачі» (1956) максимально використані краєзнавчі матеріали. Цілий фурор викликала повість «Неслава» (1966), прототипами якої стали викладачі Кременецького педінституту. Цей твір після виходу у світ ніколи не перевидавався. У повісті молодий письменник яскраво описує місто, у якому деякий час він навчався, легендарну Бону, студентське життя, побут провінційного містечка.

Борис Харчук досконало знав історичне минуле Кременеччини. Його цікавило все: і пам’ятки археології, і стан Замкової гори, і П’ятницький козацький цвинтар, і Дівочі Скелі, і народні традиції, усі культурні надбання минулих епох. Красномовним свідченням цього є більшість його творів, у яких змальовується рідний край, його люди. Зокрема, це тетралогія «Волинь», романи «Хліб насущний», «Кревняки». Читач пізнає в цих творах і Кременець, і Вишнівець, і Почаїв з його Лаврою, і рідні Лози, десятки персонажів, вимальованих з натури, з гущі життя. У цих, та й в інших творах прозаїка, велика відповідальність автора перед народом, безмежна синівська любов до отчого краю, батьківського порога, традицій народу, його мови. Боротьбі воїнів УПА за незалежність рідного краю на Кременеччині Борис Харчук присвятив повість «Вишневі ночі».

Передчасна смерть не дала змоги завершити і випустити в світ низку творів. Згасла зірка над Лозами безсніжного січня 1988 року, але книги Б. Харчука житимуть на землі, бо вони твердо увійшли в золотий фонд української літератури. А значить і самому авторові подарували безсмертя.

Земляки свято бережуть пам’ять Бориса Харчука. На будинку колишнього Кременецького педінституту, де в 1950-1952 pp. навчався майбутній письменник, відкрито меморіальну таблицю з барельєфом Б. Харчука. Така ж таблиця з’явилась і на батьківській хаті у Лозах. Стараннями викладачів тодішнього педучилища Олега Василишина, Юлії Редько, Лілії Следзінської створена світлиця, матеріали якої розповідають про життєвий і творчий шлях Бориса Микитовича. У Кременці є вулиця імені Бориса Харчука, на якій жив письменник в одному з будинків. У краєзнавчому музеї створена окрема експозиція, а також у дні вшанування пам’яті письменника розгортаються виставки матеріалів про життєвий і творчий шлях прозаїка. Зусиллями Галицько-Волинського братства у Збаражі до 60-річчя письменника вийшла збірка матеріалів «Харчукова криниця». У ювілейні дати на Кременеччині відбуваються заходи із вшанування нашого славного земляка. Так у вересні 2021 року з нагоди відзначення 90-ї річниці від дня народження Бориса Харчука учні та вчителі Кременецького ліцею імені Уласа Самчука разом зі студентами та викладачами Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка провели Харчукові читання у Лозах на подвір’ї садиби письменника; а в стінах академії і ліцею відбулися наукові заходи, присвячені Б. Харчуку.

Борис Харчук своєю наполегливою повсякденною працею, художньою творчістю, боротьбою за правду, за збереження традицій, мови рідного народу, упослідженої, зневаженої сусідами і своїми яничарами, вчить бути патріотами рідного краю, України.

«Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців...» Борис Харчук. ,,Слово і народ”.