30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Петро Валуєв, зі схвалення імператора Олександра II, розіслав до цензурних комітетів Києва, Москви і Санкт-Петербурга секретний лист, яким заборонив видання книг і підручників українською мовою, окрім художньої літератури. Циркуляр діяв до падіння самодержавства.

Після скасування кріпацтва у 1861 році Російська імперія дозволила отримувати освіту мовами національних меншин. У XIX столітті почала формуватись українська ідентичність, що об'єднувала мовно-культурну спільноту. Кирило-Мефодіївське товариство виступало за культурну самобутність України.

Спочатку влада підтримувала українофілів, але після антиросійського повстання у Польщі в січні 1863 року ситуація змінилася. Шеф жандармів князь Василь Долгоруков наказав припинити діяльність товариства «Громада», яке звинуватили у підбурюванні селян.

Недільні школи в Україні активно розвивалися, пропонуючи світську освіту. Микола Костомаров закликав підтримувати ці школи, що обурило московського журналіста Михайла Каткова, який вимагав припинити розвиток української освіти.

Пилип Морачевський перекладав Євангелія українською, що занепокоїло духовенство. Валуєв видав циркуляр, забороняючи випуск книг українською мовою для початкового навчання.

Циркуляр заборонив наукову і релігійну літературу українською, підготувавши ґрунт для Емського указу 1876 року, який повністю заборонив українську мову у всіх сферах життя.

Росія намагалась знищити українську мову протягом століть. Однак українці продовжують розмовляти, співати, читати та думати українською. Жоден указ не може знищити живу мову і свідомість народу.