Головну роль у цьому відіграли українські військові.

Наприкінці жовтня 1918 року почала розпадатися Австро-Угорщина, у складі якої перебували населені українцями Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. У Львові на той час діяла Українська Національна Рада, а напередодні виступу була утворена Українська генеральна команда на чолі з Дмитром Вітовським. За наказом останньої вранці 1 листопада 1918 року українські солдати заволоділи ключовими пунктами Львова, а над міською ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. Пополудні того ж дня австрійський намісник офіційно передав владу на ,,українських територіях Галичини, Буковини і Угорщини" Українській Національній Раді. 

Українська Національна Рада звернулася до населення з закликом: 

,,Український народе! 

Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу…

Всі жовніри української народності підлягають віднині виключно Українській Національній Раді і приказам установлених нею військових властей Української Держави. Всі вони мають стати на її оборону… Все здібне до оружжя українське населення має утворити бойові відділи, які або увійдуть в склад української армії, або на місцях оберігатимуть спокій і порядок…

Український народе!

Всі свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу!"

Уже ввечері 1 листопада до Львова надійшли десятки повідомлень про встановлення української влади в Підволочиську, Гусятині, Теребовлі, Золочеві, Бережанах, Галичі, Станиславові (сучасний Івано-Франківськ), Коломиї, Стрию, Самборі. Українським загонам у регіоні допомагало єврейське населення, яке бажало забезпечити свої національні права. Невдовзі, 13 листопада 1918 року було проголошено утворення нової держави – Західно-Української Народної Республіки, яка за Актом Злуки 22 січня 1919 року приєдналася до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. 

Фото: українські стрільці біля Львівської ратуші. Листопад 1918 року