За тиждень до смерті у лікарні Андрій Малишко написав останній свій вірш.

Це поезія-роздум над життям, у якій згадується перша стежка, з якої починається земне буття, і яка біжить, не маючи кінця, лише людина на ній смертна. Згодом цей вірш став піснею «Стежина» музику до якої написав Платон Майборода.

Загалом же Андрій Малишко був доволі цікавим поетом.

З одного боку він розмовляв і писав лише українською мовою, боровся за українську культуру, одягав вишиванку, підтримував шістдесятників, а більшість його творів стали чудовими піснями – «Пісня про рушник» яскравий тому приклад.

Попри обов’язкові для радянської літератури мотиви звеличення «подвигу радянського народу», дружби з росією та колгоспної праці, його поезії вражають щирістю, любов’ю до України і особливим ліризмом. «Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом – «Жагою» М. Рильського, Вашим віршем «Батьківщино моя», – писав у 1962 році у листі до Андрія Малишка поет Василь Стус.

А з іншого боку чотири рази поспіль обирався народним депутатом УРСР, двічі був лауреатом Сталінської премії, один раз – Шевченківської.

Більше про Малишка радимо дізнатись з відео: https://www.youtube.com/watch?v=wmEyLNcq87A

о: https://www.youtube.com/watch?v=wmEyLNcq87A 

#останнійвіршпоета