Сьогодні ми поговоримо про відданість своїм переконанням, єдність сходу й заходу України та про наш одвіку й довіку український Донбас. І приводом для цього стане ювілей відомої поетеси й дисидентки Галини Гордасевич, якій сьогодні виповнилося б 90 років.

Її доля стала відображенням бурхливої епохи ХХ століття. Народилася в Кременці на Тернопіллі, однак дитинство пройшло на Рівненському Поліссі, де її батько, православний священник, отримав парафію. За свої переконання отець Леонід Гордасевич потерпав і від польської влади, і від нацистів, і від совєтів. За Польщі його переслідували за те, що він відмовлявся розмовляти з прихожанами польською і підтримував місцеву говірку. В 1946-му його заарештували й відправили до Сибіру за відмову розкривати НКВД таємницю сповіді – а йшлося ж про територію, яка на той час перебувала під контролем УПА.

Галину заарештували теж, кількома роками пізніше, ледве їй виповнилося сімнадцять. За абсолютно надуманим звинуваченням у зв`язках із підпіллям. Можливо, підозру викликали здібності дівчини до мов – Галя вільно володіла польською, словацькою, болгарською, добре знала англійську, латинську, італійську та іспанську мови. Або через тавро доньки «ворога народу». Чи через те, що під час одного з обшуків після чергового доносу в неї знайшли вірші, де йшлося не про партію, а про юнацькі почуття і сумніви.

Зрештою – нікого це не цікавило. 31 липня 1952 року Рівненський обласний суд за сфабрикованою справою про «складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів» виніс 17-річній дівчині вирок: 10 років увʼязнення. Із яких вона відбула неповних три – після смерті Сталіна їй, як неповнолітній, зменшили термін «за старанну працю».

Після звільнення ніхто не хотів її прописувати на Рівненщині, тож єдиним виходом було податися на Донбас за «оргнабором». Тут вона почала писати, стала членом донецького літоб’єднання «Обрій» під керівництвом письменника Йосифа Курлата, зблизилася з шістдесятниками Іваном та Надійкою Світличними, Аллою Горською, Євгеном Сверстюком і, В’ячеславом Чорноволом. Погроми дисидентів оминули Галину Леонідівну, хоча її книги були зняті з друку, а в донецькі письменники за командою згори влаштовували обструкцію «затятій націоналістці й бандерівці».

Вона вистояла. І з початком хвилі національно-демократичного відродження з головою поринула в боротьбу. Була серед ініціаторів створення Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка та Народного Руху України на Донеччині, балотувалася до Верховної Ради України, після переїзду в 1990 році до Львова стояла біля витоків створення Демократичної партії України.

Вона близько до серця брала все, що відбувалося в Україні. І здоров`я не витримало. 11 березня 2001 року в поетки стався інсульт, який виявився фатальним. Поховали її за заповітом на Монастирському цвинтарі в Кременці. Докладніше про життя й творчість Галини Гордасевич розповідає рубрика «Історичний календар»: https://surl.li/ercgsf

Джерело: Український інститут національної пам'яті