9 вересня 1944 року Польський комітет національного визволення та уряд Української РСР підписали в м. Люблін угоду про взаємний обмін населенням. Українці повинні були покинути свої автохтонні території Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини. Поляки мали виїхати із земель Східної Галичини й Волині, що в міжвоєнний період належали Польщі.

Виселення українців розпочалося 15 жовтня 1944 року і завершилось у червні 1946 року. Ним було охоплено 22 повіти в Люблінському, Ряшівському та Краківському воєводствах. Попервах воно мало добровільно-примусовий характер, а від 1 вересня 1945 року перетворилося на депортацію із залученням дивізій Війська Польського.

Ця акція відбувалася на тлі польсько-українського етнічного конфлікту, жертвами якого стало близько 5 тисяч українців.

Результатом стало виселення 488 тисяч українців до УРСР і 780 тисяч поляків та польськомовних євреїв з УРСР до Польщі.

Переміщених українців цілеспрямовано розселили в 17 західних, південних та східних областей УРСР. Було вжито заходів із їх залучення до колгоспної системи та діяльності радянського тоталітарного режиму.

У перші роки потому відбувся масовий відтік переселенців із півдня й сходу УРСР: українці з повітів Холмщини та Підляшшя остаточно опинились у Волинській і Рівненській областях, вихідці з повітів Надсяння та Лемківщини – в областях Східної Галичини. Найбільше переселенців із Польщі та їхніх нащадків проживає нині в Тернопільській області.

Своїми спогадами про переселення діляться Марія Стець із Кросненського повіту, Юрій Грицеляк із м. Перемишль та Анисія Петришин із Грубешівського повіту.

YOUTUBE.COMВигнанці. Спогади про депортацію | Фільм перший  

28 квітня 1947 року комуністична польська держава розпочала військову депортаційну операцію під криптонімом «Вісла».

Вона охопила терени Південно-Східної Польщі, де після виселення 488 тисяч українців до УРСР у 1944–1946 роках усе ще проживала чимала кількість українського автохтонного населення.

Приводом стало вбивство 28 березня 1947 року в засідці УПА генерала Кароля Сверчевського. Справжньою причиною було прагнення польського уряду до «остаточного вирішення українського питання», тобто розпорошення й асиміляції українців удалині від історичної батьківщини.

Із повітів, які нині прилягають до польсько-білоруського, польсько-українського та польсько-словацького кордонів, протягом двох місяців було депортовано 150 тисяч осіб. Їх розселили у воєводствах на півночі й заході країни, які перейшли до Польщі від Німеччини (Сілезія, Любуська земля, Помор’я та південь Східної Пруссії).

Близько 4 тис. українців під час операції «Вісла» було заарештовано за підозрою у зв’язках із українським підпіллям і відправлено до концентраційного табору Явожно (частина Аушвіцу-Біркенау). Він припинив своє існування лише в грудні 1949 року.

У переписі 2001 року свою національність як «українець» подало 35 тисяч громадян Польщі.

Своїми спогадами про виселення діляться Анна Бурштика та Ірина Ситник із Ярославського повіту, Неля Малецька з Ліського й Ольга Баран із Сяноцького повітів.

YOUTUBE.COMВигнанці. Операція "Вісла" | Фільм другий

Записи походять з експедиції команди фільму ''Депортація 44-46" в лютому 2020 року Музей війни вдячний команді фільму та особисто Тарасу Лазеру за можливість їх використання, а також Український інститут національної пам'яті, який надав копії записів.

Джерело: Національний музей історії України у Другій світовій війни