Стигма – негативне та упереджене ставлення або стереотипне уявлення про певну групу людей, яке призводить до їхньої дискримінації та виключення із соціального оточення.

Стигма може стосуватися різних характеристик, таких як стан здоров'я (наприклад, психічні розлади, ВІЛ/СНІД, туберкульоз тощо), етнічна належність, статева орієнтація, вік, вага чи будь-які інші атрибути, що відрізняють людину від загальноприйнятих соціальних норм.

Стигма має низку негативних наслідків, які можуть бути небезпечними як для окремої людини, так і для суспільства в цілому:

• Погіршення фізичного та психічного здоров'я. Стигма може призвести до стресу, тривожності, депресії та інших психічних проблем. Вона також може ускладнити доступ до медичної допомоги, оскільки люди, що відчувають стигму, можуть уникати звернення за лікарською допомогою через страх осуду та приниження.
• Соціальне відчуження. Стигма може призвести до відчуття відокремлення та відчуження від суспільства. Люди можуть відчувати себе виключеними та неприйнятими, що може призвести до соціальної ізоляції та важкостей у встановленні та підтримці стосунків.
• Обмеження можливостей. Стигма може обмежити можливості людини на різних сферах життя, таких як освіта, працевлаштування та кар'єрний розвиток. Дискримінація через стигму може призвести до відмови в прийнятті на роботу або прогресивно знижувати професійний ріст.
• Погіршення якості життя. Стигма може призвести до загального погіршення якості життя, позбавляючи людину відчуття гідності та самовизначення. Це може призвести до погіршення фізичного та психічного здоров'я, зниження самооцінки та втрати віри в себе.
• Поширення негативних уявлень. Стигма може підтримувати та поширювати негативні стереотипи та упередження в суспільстві, що може призвести до подальшої дискримінації та виключення.

Для окремої людини стигма є небезпечною також тим, що вона провокує зниження самооцінки та розвиток самостигми. Останнє також називають явищем внутрішньої стигми – процесом, коли людина починає внутрішньо переймати та усвідомлювати негативні стереотипи або відчуття власної неприйнятості, які часто пов'язані з тими самими аспектами, які можуть бути об'єктом зовнішньої стигми.

Наприклад, людина, яка має депресію, може почувати себе менш цінною або неприйнятою через суспільні стереотипи про цей розлад. Внаслідок цього вона може почати вірити, що вона дійсно менша, безсила або неспроможна, що поглиблює її самостигматизацію.

Самостигма може призвести до внутрішньої конфліктності, погіршення самоповаги, втрати віри у себе та ізоляції. Більш того, вона може ускладнювати пошук допомоги або терапії, оскільки людина може відчувати сором або відчуття безсилля щодо своєї ситуації. Разом зі стигматизованою людиною часто страждають також члени її родини.

Для подолання стигми в суспільстві важливо підіймати загальну усвідомленість, розвивати толерантність та розуміння, сприяти відкритому діалогу та враховувати індивідуальні потреби і права кожної людини. Крім того, важливо створювати безбар'єрне середовище, де кожна людина може бути прийнята та поважана незалежно від її характеристик.

Якщо зі стигмою мають працювати державні установи та фонди, то зі самостигма – це до психологів. З нею потрібно працювати індивідуально, дуже часто це великий виклик та запит на системну роботу. Для її подолання людина має розвивати у собі такі явища, як самооцінку, самосвідомість та прийняття себе, шукати підтримки у друзів, родини, груп однодумців або фахівців з психічного здоров'я.

Перший крок у боротьбі зі стигматизацією — це підвищення самооцінки. Саме вона має стати тим фундаментом, на якому людина збудує своє життя заново. Важливо розуміти, що це процес, який може вимагати часу, зусиль і свідомої праці над собою.

Якщо ви відчуваєте стигму, то ось декілька порад, які можуть допомогти у вашій індивідуальній боротьбі з нею:

• Самоспостереження. Спостерігайте за своїми думками і емоціями. Визначте, які негативні внутрішні монологи часто повторюються в вашій голові і намагайтеся змінити їх на позитивні.
• Практика позитивного мислення. Навчіться переформулювати негативні думки на позитивні. Замість того, щоб говорити собі: "Я нічого не можу", скажіть: "Я можу зробити це".
• Встановлення реалістичних цілей. Ставте перед собою реалістичні цілі і досягайте їх. Кожен успіх, навіть невеликий, допомагає підвищити самооцінку. Навчання нових навичок і досягнення в них може збільшити вашу впевненість у собі і відчуття власної компетентності.
• Практика самосприйняття. Практикуйте свідоме сприйняття свого тіла, почуттів та думок. Навчіться слухати свої потреби та віддавати їм пріоритет. Дозвольте собі відпочивати, робити те, що вас цікавить, та відмовлятися від речей, які вам не відповідають. Використовуйте позитивні мантри, афірмації та внутрішній діалог, щоб підтримувати позитивне ставлення до себе. Пам'ятайте собі про свої сильні сторони та досягнення. Прийміть свої помилки та недоліки як нормальну частину людського досвіду. Розумійте, що немає нікого ідеального, і це в нормально.
• Фізична активність. Регулярна фізична активність може покращити ваш настрій і відчуття самооцінки через виділення ендорфінів - хімічних речовин, що сприяють позитивному настрою.
• Звертання за допомогою. Обговорюйте свої почуття та досвіди з довіреними друзями, родичами або однодумцями. Відчуйте себе прийнятими та підтриманими. Якщо ви відчуваєте, що ваша самооцінка суттєво погіршує ваше емоційне становище або впливає на вашу поведінку, розгляньте можливість звернутися за професійною психологічною допомогою. Попросити підтримки може бути складним завданням, але важливим кроком для отримання допомоги у складних ситуаціях та подоланні самостигми.

Джерело: Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб