Цукровий діабет — це хронічне захворювання, яке може суттєво впливати на здоров’я та повсякденне функціонування людини. Ускладнення, що виникають при діабеті, можуть обмежувати здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання чи трудової діяльності.
З 2025 року в Україні впроваджено новий підхід до визначення інвалідності — через оцінювання повсякденного функціонування людини. Його мета — не просто видати довідку, а зрозуміти, як захворювання впливає на життя конкретної людини, і за потреби — надати їй підтримку: навчання новій професії, можливість стороннього догляду, адаптації робочого місця, соціальних виплат або інших форм допомоги.
Цукровий діабет буває різних типів, але найпоширенішими є діабет 1 та 2 типу.
Цукровий діабет 1 типу (ЦД1) зазвичай виникає в дитячому, підлітковому або молодому віці та пов’язаний з аутоімунним ураженням клітин підшлункової залози, що виробляють інсулін. Цей тип діабету завжди вимагає щоденного введення інсуліну.
Цукровий діабет 2 типу (ЦД2) найчастіше розвивається у дорослому віці. Він може тривалий час протікати безсимптомно, лікується дієтою, зміною способу життя, цукрознижуючими препаратами та інсуліном.
Також існують інші типи діабету — зокрема, моногенні форми (MODY), гестаційний діабет, індуковані хімічними речовинами або ураженням підшлункової залози.
Хоча всі типи діабету об’єднує порушення обміну глюкози, у питанні встановлення статусу інвалідності ключовим є не сам діагноз, а ступінь впливу захворювання на повсякденне життя людини. Оцінюється не хвороба чи її причини, а те, чи обмежує вона здатність до самообслуговування, орієнтації, пересування, навчання або праці. Саме тому підхід до кожної людини є індивідуальним.
Ускладнення, які впливають на повсякденне життя
Цукровий діабет сам по собі не завжди призводить до суттєвих порушень функціонування. Однак ускладнення, які виникають на його тлі, можуть істотно впливати на здатність людини до самостійного життя та праці.
Гострі ускладнення включають:
Ці стани можуть бути небезпечними для життя, потребують невідкладної медичної допомоги та можуть обмежувати людину в побуті чи на роботі, особливо якщо вона не здатна вчасно розпізнати симптоми або надати собі допомогу.
Хронічні ускладнення розвиваються поступово, але мають більш стійкий і тривалий вплив на якість життя. До них належать:
Такі ускладнення найчастіше стають причиною суттєвих порушень життєдіяльності — людина може втратити повноцінну здатність самостійно пересуватись, орієнтуватись, обслуговувати себе або продовжувати професійну діяльність.
Одним із ключових факторів, який враховується при оцінюванні впливу діабету на повсякденне життя, є стан глікемічного контролю — тобто, наскільки стабільним є рівень глюкози в крові та наскільки ефективно людина управляє своїм захворюванням.
Контроль оцінюється за такими показниками:
Високі або нестабільні показники вказують на ризик розвитку ускладнень і можуть свідчити про важкий або неконтрольований перебіг захворювання. Це є обтяжуючим фактором при оцінюванні повсякденного функціонування людини.
Разом із тим, глікемічний контроль — це не лише цифри. Він також показує рівень залученості самої людини в процес лікування: наскільки вона здатна дотримуватись режиму інсулінотерапії, дієти, фізичної активності, регулярно перевіряти рівень глюкози. У деяких випадках ефективний контроль можливий лише за участі інших людей — родичів, доглядальників або медичних працівників.
Тому оцінка стану контролю допомагає експертній команді краще зрозуміти характер перебігу захворювання, його потенційні наслідки і можливості корекції лікування в майбутньому.
Як саме оцінюється вплив діабету на життя
У новій системі статус інвалідності не визначається лише на підставі діагнозу. Основою для рішення є оцінювання повсякденного функціонування людини — тобто, аналіз того, як саме захворювання впливає на її здатність жити самостійно, пересуватись, працювати, навчатися та спілкуватися.
Оцінювання проводиться за критеріями життєдіяльності, до яких належать:
Під час оцінювання експертна команда враховує не лише сам факт наявності діабету, а всі пов’язані з ним обставини:
Такий підхід дозволяє об’єктивно оцінити, наскільки цукровий діабет обмежує життя конкретної людини, і прийняти рішення про потребу в підтримці.
Індивідуальні фактори, які мають значення
Оцінювання повсякденного функціонування враховує не лише медичні показники, а й життєвий контекст людини. Тобто, як саме захворювання впливає на її конкретні обставини — професію, рівень самостійності, потребу в догляді, спосіб життя.
Одні й ті ж ускладнення можуть мати різний вплив на різних людей. Наприклад:
легка сенсорна нейропатія у вигляді зниження чутливості пальців може не мати критичного значення для офісного працівника або викладача,
але вона ж може повністю унеможливити виконання професійних обов’язків для хірурга, перукаря, вишивальника чи музиканта, де точність дрібної моторики є визначальною.
Так само людина, яка живе одна й потребує щоденного контролю глюкози та ін’єкцій інсуліну, може опинитися у значно вразливішому становищі, ніж людина з тими ж ускладненнями, але з постійною підтримкою з боку родини або доглядальника.
Саме тому система оцінювання передбачає індивідуальний підхід: враховується не лише клінічна картина, а й те, як вона впливає на реальне життя конкретної людини.
Сучасна система встановлення статусу інвалідності передбачає комплексну оцінку, а не автоматичне рішення на підставі діагнозу чи окремої ознаки.
Цукровий діабет — складне захворювання, яке може мати різний перебіг і наслідки в кожної людини. Тому жодна медична ознака — навіть наявність ускладнень або високого рівня глюкози — не є самостійною підставою для встановлення інвалідності.
Рішення ухвалюється на основі всебічної оцінки, яка включає:
Такий підхід дозволяє врахувати реальні потреби кожної людини та прийняти рішення, яке буде не лише юридично обґрунтованим, а й справедливим з точки зору впливу захворювання на обмеження життєдіяльності.
За даними електронної системи оцінювання повсякденного функціонування, з початку її запровадження:
Серед них:
Розподіл за типами діабету:
Процедура оцінювання може бути повторена за ініціативою самої людини або у разі змін у стані здоров’я, що впливають на повсякденне функціонування.