1618 рік. На Сході Європи триває війна між Річчю Посполитою та Московським царством – тогочасний вияв ,,гри престолів" так притаманної для XVII століття. Майбутній король Владислав IV прагнув тримати свій царський трон та посилити контроль над успадкованими від попередника московськими територіями.

На взаємовигідних союзницьких умовах до походу королевича Владислава доєдналось Військо Запорозьке на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним.

На той момент козацтво становило значну військову силу у регіоні й для Речі Посполитої заручитися підтримкою такого союзника було однією із запорук успіху у майбутній кампанії проти московитів. На той час українська військова й політична еліта були цілком інтегровані до різних сфер життя Речі Посполитої й не сприймали її як ворога. До того ж козаки мислили політично й бачили низку вигод від походу для себе.

У червні 1618 року 20-тисячне козацьке військо рушило від Путивля до Москви. 

Під час походу Петро Сагайдачний показав себе як талановитий, рішучий та самостійний полководець. Запорожці під його керівництвом не раз застосовували обманні та маневри, які відволікали, збиваючи московитів з пантелику. 

Здобувши низку перемог, козацтво наблизилось до села Тушино, де відбулось об’єднання з союзним польсько-литовським військом.

11 жовтня козаки на чолі з Сагайдачним та військо королевича Владислава розпочали штурм Москви. Московити вражені з такого перебігу подій почали схилятись до переговорів. 

Окремим чинником цього стали також успішні дії козаків на південь від Москви – запорожцям вдалось заволодіти Калугою та Серпуховим.

Кампанія завершилась укладанням Деулінського перемир’я 11 грудня 1618 року, за яким Чернігівська, Новгород-Сіверська та Смоленська землі, які до того були загарбані Москвою – повертались до Речі Посполитої.

Штурм Москви козаками Сагайдачного разом з польсько-литовським військом королевича Владислава 11 жовтня 1618 року став одним з яскравих епізодів українсько-польсько-литовської військової співпраці, яка так актуальна й нині під час вже сучасної війни з Росією.

Про визнання військового хисту Петра Сагайдачного свідчить те, що постать гетьмана знайшла своє відображення у подальших українських військових традиціях.

У 8-й дивізії Запорізької групи Армії УНР існував 24-й полк імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Після відновлення Україною незалежності ЗСУ також не забули про підкорювача Москви. Ім’я славетного гетьмана носить Національна Академія сухопутних військ у Львові.