Процес ядерного роззброєння України тривав протягом кількох років. 23 квітня 1992 року в Лісабоні представники України, Білорусі, Казахстану, росії та США підписали Протокол із доповненнями до підписаних угод між СРСР та США про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Україна, Білорусь і Казахстан, підписавши ці доповнення, долучилися до радянсько-американської угоди як країни, що не володіють ядерною зброєю. Документ підписали в п’яти примірниках англійською, білоруською, казахською, російською та українською мовами. Кожен з них мав однакову силу. Протокол підписали міністри закордонних справ та державний секретар Сполучених Штатів Америки.

18 листопада 1993 року Постановою Верховної Ради України було ратифіковано Договір між СРСР та США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (підписаний у Москві 31 липня 1991 року) та Протокол до Договору, підписаний у Лісабоні від імені України, крім статті 5. Лісабонський протокол став одним із ключових документів, підписаних Україною на шляху до повного ядерного роззброєння.

Впродовж 1994 року тривали надзвичайно напружені перемовини щодо ядерного статусу України. Вони завершилися 5 грудня підписанням у Будапешті Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї між російською федерацією, Великою Британією, США та Україною. Згідно з цими домовленостями, молода держава зобов’язалася позбутися всієї ядерної зброї, а натомість отримала від країн-гарантів запевнення, що вони не застосовуватимуть ядерну зброю проти неї та поважатимуть суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України.

Колосальний ядерний арсенал України, який дістався у спадок від радянського союзу, нараховував 176 міжконтинентальних балістичних ракет, від 1200 до 2156 боєзарядів стратегічної та від 2500 до 4200 боєзарядів тактичної зброї, стратегічні бомбардувальники ТУ-95МС та ТУ-160. Ця ядерна потуга перевищувала ядерні арсенали Китаю, Британії та Франції разом узяті.

1996 року Україна втратила ядерний статус, і всі ядерні боєзаряди вивезли з її території. Стратегічні бомбардувальники, які могли доставляти ядерну зброю, ліквідували або передали російській федерації. В патріотичних колах вже тоді висловлювали занепокоєння щодо майбутньої безпеки України та її спроможності захистити територіальну цілісність у випадку втрати ядерного статусу. Водночас загалом в українському суспільстві, яке пам’ятало масштабну трагедію на атомній станції в Чорнобилі 1986 року, не було одностайної думки щодо необхідності збереження ядерної зброї. Українська дипломатія подавала підписання меморандуму як своє досягнення в умовах надзвичайного зовнішньополітичного тиску провідних держав світу.

Внесок України в ядерне роззброєння та світову безпеку став безпрецедентним. На жаль, українці, які обрали у 1990-х миролюбний та без’ядерний шлях державного будівництва, сьогодні змушені платити за цей вибір надзвичайно важку ціну. Війна, яку розпочала росія – один із гарантів безпеки, надалі надзвичайно ускладнить процес світового ядерного роззброєння:  https://nmiu.org/.../3041-pidpysannia-budapeshtskoho...

За інформацією: https://www.facebook.com/mist.museum