«УПА – це збройна сила українського народу. Боротися в лавах УПА – це почесний обов’язок кожного громадянина України». Ці фрази дуже часто трапляються в інструкціях, наказах, відозвах, листівках Української повстанської армії, що збереглися в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України. Цим провідні діячі українського національно-визвольного руху формували повагу до власного війська і тих, хто зі зброєю в руках став на захист рідної землі від усіляких окупантів. Звернення до цих документів дає змогу зрозуміти, що додавало сил українцям у тій важкій боротьбі з ворогом.

Нарівні з інструктивними положеннями, розпорядженнями та бойовими наказами в УПА готувалося багато документів і видавалося брошур та іншої літератури про те, якими мають бути її вояки,  які мати знання про Україну і становище у світі, які риси характеру виховувати в собі, як готуватися до бою і зустрічі з ворогом, як виживати в лісі та інших важких умовах у спеку й холод, як гартувати тіло й дух, як поводитися з побратимами і виконувати накази командирів.

Важливого значення надавалося присязі – і самому текстові, і ритуалу. Загальновідомий текст, затверджений Українською Головною Визвольною Радою і введений наказом від 19 липня 1944 року, починається такими словами: «Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя, і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України…»

Але були й інші тексти присяги, які складалися в структурних підрозділах УПА. Зокрема, в архівних фондах СЗРУ зберігається зразок присяги групи «Заграва». Він потрапив до рук чекістів у грудні 1947 року разом з іншими документами керівника політичного відділу групи «Заграва» «Зимового» в селі Юзефін Деражнянського району Рівненської області внаслідок проведення військово-чекістської операції. Текст цієї присяги коротший і водночас емоційніший. «На кров мою припечатано мною на отцім документі, – йдеться в ній. – Перед маєстатом моєї Батьківщини України. Перед Хрестом Святим. Перед символом сьогоднішньої доби «зброєю» я присягаю: що ані словом, ані ділом, ані іншим потягненням я не зраджу порученої мені тайни, хоч би за це чекала мене найбільша жорстока смерть. Я свідомий цього, що за зраду воєнної тайни чекає мене пекельна кара від своїх братів» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7335. – Арк. 11).

У текстах присяги та інших документах наріжним каменем проходить думка, що головною метою збройної боротьби є здобуття самостійної соборної України. І цій ідеї має бути підпорядковане все. Зокрема в інструкції, датованій 7 березня 1944 року, адресованій «вояцтву УПА-Захід» і підписаній командиром групи «Захід» Р. Шелестом, є такі слова: «Кожна армія, або це буде регулярна, або визвольно-повстанська, як нині наша, повинна мати одну найважливішу особливість: ідею боротьби. Ця ідея повинна бути в крові і кістках кожного воїна. Справи ґрунтуються не на багнетах, а на вірі в державну ідею і перемогу. З неї, а не із заліза виплавляється віра воїнів у себе і в командира, а також довіра командира до воїнів».

Про командира в інструкції сказано, що він має бути організатором, авторитетом для повстанців, ділити з ними всі труднощі у походах і в бою. «Це той, хто, маючи за собою силу народу і воюючи нині методами партизанської боротьби, готує народ до повстання і за цю підготовку він свідомо відповідає. Він готовий своїми ногами виміряти всі землі України від Тиси до Кавказу і скрізь знайти охочих крокувати поряд з ним. Командир знає, що перше – це ідея (дух), друге – техніка. У нього сила волі, дисципліна духу, любов, ненависть і дружба злилися в одне ціле. Командир усвідомлює свою політичну владу і необхідність беззастережно підкорятися своїм військовим і організаційним начальникам».

Так само в інструкції вимагалася дисципліна і чітке виконання наказів з боку підлеглих повстанців. Про повстанців ідеться як про одну велику сім’ю. «Дорожи побратимом, – наголошувалося в тексті, – допомагай йому всім, навіть ціною свого життя. Ніколи не забувай, що твоє боягузтво, паніка порушують дружбу в лавах швидше, ніж ворожа куля. А коли ти панікер, то перший отримаєш її в спину. Не залишай пораненого чи вбитого товариша на полі бою. Бо ви обоє з крові і кістки великого народу» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 46–48).   

У навчальній роботі використовували окремі настанови та нормативні документи, які розробляли ще командири українського війська періоду національно-визвольної боротьби 1917–1921 років та військового міністерства Державного центру УНР у екзилі. Водночас, з урахуванням нових реалій і накопиченого досвіду ведення бойових дій, створювали власні інструктивні документи, в яких концентрувалося уявлення про функції та організацію підрозділів УПА.

Серед архівних документів зберігається «Програма виховних гутірок, докладів і лекцій в УПА». Вона складається з кількох розділів. У розділі «Навчання в УПА» пропонувалося виносити на обговорення такі питання:

– про походження назви «Україна-Русь»;

– походи Святослава Завойовника;

– татарська навала;

– могутність Волинсько-Галицької держави;

– героїчні походи запорожців;

– Хмельницький – гетьман усія України; хороші й погані прикмети діяльності Хмельницького;

– доба «чорних рад»; вмішування сусідів в українські справи і наслідки цього;

– державно-політичні плати Мазепи; нищення України Петром І;

– нищення Запорізької Січі за Катерини ІІ;

– імперіалізм москви в Україні;

– доба УНР, боротьба з большевиками, Холодний Яр;

– Крути, героїзм української молоді;

– боротьба в Галичині за права, УВО і ОУН, Ольга Басарабова та інші герої цієї боротьби тощо.

Крім історії і визвольної боротьби багато тем у «Програмі» відведено політичній обстановці у світі, географії України, земельному питанню, побудові Української держави й суспільства, ідеології, зокрема поняттю «українська нація», національному гімну, прапору й емблемі, моральному вихованню. Тож у текстах наказів наголошувалося на необхідності «проводити такі акції, які зміцнюватимуть бойову і моральну силу». Звісно, що особлива увага надавалася військовому вихованню. Пропонувалося для обговорення такі теми:

– значення дисципліни (карності, послуху в армії);

– що таке ненависть до ворога;

– рятуй друга свого в нещасті і кріс його, не оглядаючись ні на що;

– слава загиблого героя виховує нові покоління;

– як готуватися до бою, як виховуватися у бою і після нього;

– тип врівноваженого і безстрашного вояка;

– відповідальність повстанця за свої дії перед командиром, народом і історією;

– пошана командира і послух його;

– відповідальність командира за життя стрільців;

– зберігання воєнної тайни;

– ведення розвідки, поборювання чужого шпіонажу та інші.

  (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 172–177).

Важливого значення в лавах УПА надавалося показу сміливих дій стрільців і командирів у бою і так само загибелі. Про це свідчать випуски повстанських листівок і надрукованих у різний спосіб невеликим накладом видань. Одне з таких, «Стрілецькі вісті», потрапило до мдб урср у березні 1946 року. У ньому окремий розділ під назвою «Загинули на місці слави» присвячений вшануванню побратимів. Зокрема, подається список осіб і коротка характеристика:

«…5.09.45 р. загинув героїчною смертю у боротьбі з окупантами редактор «Стрілецьких вістей» Лицар бронзового хреста бойової заслуги ст. булавний «Ігор» («Див», «Похмурий»). Після нетривалого бою з десятикратно чисельнішим ворогом загинув геройською смертю… Не стало серед нас того воїна-лицаря із кістки і крови, який без утоми прагнув до бойової зустрічі з ворогом і піднімав на неї повстанців. Убивши двох ворогів, серед них лейтенанта нквс, поранений в груди і оточений озвірілими бандитами, власною кулею закінчив героїчне і творче життя…

«Грива» – член УПА, здібний організатор, сміливий і наполегливий, один із найкращих провідників округи, давній член ОУН, відданий справі революціонер, який доклав багато праці до нашої визвольної боротьби, загинув героїчною смертю в нерівній боротьбі з дикою большевицькою ордою 23.08.45 р.

Хорунжий «Град» – командир, грамотний бойовий старшина, хороший військовий організатор, поклав багато сил для організації УПА, загинув героїчною смертю, відбиваючись від значної кількості ворога 28.09.45 р.

«Смерека» – здібний лікар УПА, з величезною відданістю організовував польові шпиталі й лікував поранених повстанців. Загинув у нерівній боротьбі з большевицькою бандою 28.09.45 р.

Ст. булавний «Певний» – командир відділу «Дружинників», член старшинської школи «Олені», сміливий, бойовий, хороший військовий організатор. Тяжко поранений під час рейду, заховав сумку з документами і картами, автомат, а сам з пістолетом відповз від того місця і помер 15.07.45 р.

Ст. випусковий «Бескид» («Грець») – член технічної ланки «Стрілецьких вістей», виконуючи покладені на нього обов’язки, загинув смертю героя від ворожої кулі, поранений у бою 5.09.45 р.

Ст. стрілець «Явір» – член технічної ланки «Стрілецьких вістей», відданий боєць, хороший кулеметник, дисциплінований, виконував покладені на нього обов’язки, загинув героїчною смертю у важкому бою з окупантами 5.09.45 р.

«Дон» – командир відділу «Холодноярці», сміливий і безстрашний воїн, революціонер, фанатик, багатьма героїчними подвигами вкрив безсмертною славою своє ім’я і відділ. Загинув від ворожої засади 1.10.45 р…»

І так само – ще про низку повстанців.

(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 3. – Арк. 100–102).

Вшановуючи пам'ять загиблих, Головний командир УПА Тарас Чупринка на сторінках «Стрілецьких вістей» закликав не припиняти боротьбу, не схилятися перед комуністичним терором, вірити у перемогу і відновлення самостійної української держави. «Якщо ви вже вступили на шлях боротьби зі сталінським режимом, – ідеться у його зверненні, – то це не для того, щоб перед ним капітулювати. З ворогом, який загрожує існуванню нації, потрібно боротися, незважаючи на шанси перемоги. Я впевнений, що зброю, яку ви отримали з рук народу, не опорочите і майбутнім поколінням передасте своє ім’я, оповите безсмертною славою» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 3. – Арк. 95).     

Нині ці документи є ще одним свідченням того, як в різні періоди української історії питанням захисту рідної землі від ворога, ретельному вишколу, гартуванню сили й духу, вшануванню героїв завжди надавалося важливого значення, і це не давало зневіритися, опустити руки й припинити боротьбу.

 

Джерело: Служба зовнішньої розвідки