Сказ — це гостре інфекційне вірусне захворювання тварин і людей. Характеризується запальними процесами (енцефаліт) та тяжким ураженням центральної нервової системи з можливою смертю. Щоб попередити летальні випадки, вкрай необхідно вчасно отримати кваліфіковану медичну допомогу.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, сказ входить у першу п’ятірку хвороб, спільних для людини і тварин, що наносять найбільший соціально-економічний збиток. На сьогоднішній день сказ реєструється у 115 країнах світу. Із кінця 1990-х епіцентр сказу в європейському регіоні через високий рівень імунізації диких тварин у Західній та Центральній Європі перемістився на схід.

Останні 30 років епідемічна та епізоотична ситуація зі сказу в Україні є неблагополучною. Щорічно реєструють поодинокі випадки захворювань. Природні вогнища сказу існують практично на всій її території. Щорічно від 70 до 90 тисяч громадян звертаються за медичною допомогою з приводу покусів тварин або мали контакт з хворими домашніми і сільськогосподарськими тваринами.

Менш ніж 150 років тому, в 1880 році Луї Пастер розпочав розробку вакцини від сказу, яка увінчалася успіхом, і в 1885 році вперше було щеплено покусану скаженим псом людину. Історія зберегла її ім’я – це був дев’ятирічний житель Ельзасу Йозеф Майстер, якого через три дні після покусу батько привіз в Париж до Пастера. Йозеф – вижив, ставши першою людиною, яка не померла після укусу скаженою твариною. Це відкриття сколихнуло громадськість, було зібрано кошти та заснований Інститут Пастера, офіційно відкритий 14 листопада 1888 року. На території інституту і похований Пастер, який помер в 1895 році. День його смерті – 28 вересня, оголошений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) щорічним днем боротьби зі сказом.

Як відбувається інфікування?

Заразитися сказом можна від диких та свійських тварин через укус, подряпину та мікроушкодження шкіри, контакт зі слизовими оболонками, ослинення хворою твариною. Найчастіше люди інфікуються в результаті контакту з хворими на сказ домашніми котами й собаками та дикими тваринами: лисицями, вовками та кажанами. Також небезпеку становлять безпритульні невакциновані тварини.

Слина інфікованих сказом тварин стає заразною в останні дні інкубаційного періоду від моменту зараження та залишається такою протягом усього періоду хвороби. За даними ВООЗ, у 99 % випадків смерті людини від сказу джерелом інфекції є собаки. Близько 40 % жертв укусів імовірно скажених собак — діти віком до 15 років.

У тварини, хворої на сказ, може бути надмірна слинотеча, блювота, збудження, агресія, споживання неїстівних речей, прояви виснаження.

Якими є симптоми сказу у людей?

Тривалість інкубаційного періоду сказу в людини зазвичай становить від одного до трьох місяців, але може варіюватися від одного тижня до року. Усе залежить від місця, кількості і глибини укусів (найнебезпечніші укуси — в обличчя та голову загалом); кількості й активності вірусу, що потрапив у рану; віку постраждалого (діти вразливіші за дорослих).

Початкові симптоми інфікування сказом — підвищення температури та біль, а також незвичні або дискомфортні відчуття (поколювання, пощипування чи печіння) у місці пошкодження. Після появи симптомів захворювання практично завжди закінчується летально. Залежно від форми захворювання може розвиватися гідрофобія (боязнь води), параліч м’язів, кома, зупинка роботи серця, дихання. У процесі поширення вірусу центральною нервовою системою розвивається прогресивне смертельне запалення головного і спинного мозку.

Джерело: Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб