Сьогодні виповнюється 100 років із дня народження Миколи Плав’юка

Це історичне фото було зроблене 22 серпня 1992 року. Саме в цей день, напередодні першої річниці прийняття Акта проголошення незалежності України, останній Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав клейноди УНР і грамоти про правонаступництво першому Президентові України Леоніду Кравчуку. Він увійшов в історію також як Президент Світового Конгресу Вільних Українців та багаторічний голова ОУН.

Сьогодні виповнюється 100 років з дня народження Миколи Плав’юка.

Родом Микола Васильович був з Івано-Франківщини. Народився він у селі Русові Снятинського повіту. 16-літнім, він вступив до Організації українських націоналістів, очолюваної Андрієм Мельником. У лавах юнацтва ОУН пройшов кілька вишколів і долучився до діяльності Виховної Спілки Української Молоді (так на західноукраїнських землях називали тоді «Пласт»). Завдяки гострому розуму та спостережливості став членом районного, а згодом окружного керівництва ОУН.

«Пластом» Микола Плав’юк займався і коли опинився у Мюнхені в таборі для переміщених осіб, і пізніше – коли перебрався до Канади. Виконував обов’язки крайового коменданта Уладу пластунів-юнаків та пластунок-юначок (УПЮ) Канади, був заступником голови Головної пластової булави (ГПБ) і головним булавним Уладу пластового сеньйорату (УПС), належав до куреня «Лісових чортів».

В 1944 році рішенням Проводу ОУН був направлений до Австрії та Німеччині, де агітував українців не вступати до РАО генерала Власова, а приєднуватися до Другої дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуда, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії. Кінець війни застав Миколу Плав'юка в Західній Чехії, де дивізія потрапила в полон до американців.

КГБ з 1949 року стежило за Миколою Плав’юком (в оперативних розробках він проходив під псевдо «Бездольний»), намагаючись його завербувати і схилити до співпраці. Для цього навіть було використано його рідного брата Ярослава, який став першим секретарем Снятинського райкому комсомолу. У 1958 році була організована поїздка до Канади фахівців-енергетиків по профспілковій лінії, до складу якої включили Ярослава. Втім, розмова двох братів завершилася для КГБ безрезультатно.

Зрештою, після численних марних спроб завербувати чи дискредитувати Плав’юка в очах соратників, його справу в червні 1987 року здали в архів. Майже сорокарічна боротьба радянських спецслужб знайти підхід до очільника ОУН зазнала краху. «Нині «Бездольний» очолює ПУН (провід українських націоналістів) мельниківців і стоїть на міцних націоналістичних позиціях. Його виступи в націоналістичній пресі підтверджують прихильність до оунівської платформи… Його погляди на становище в республіці не зазнали суттєвих змін... Реальних підходів до нього і перспектив подальшої розробки немає і створити їх на даному етапі неможливо», – йшлося в супровідній записці.

Його авторитет на заході справді був беззаперечним. У 1967 році його обирають спочатку Генеральним Секретарем, згодом віце-президентом і Президентом Світового Конгресу вільних українців (СКВУ). У 1979 році, оцінивши його організаторські здібності і багаторічну активну й послідовну позицію в боротьбі за українську справу – головою ОУН.

У період з 1979 по 2010 рік на цю посаду його переобирали ще 10 разів. У 1989 році, на X сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), його обрали віцепрезидентом УНР в екзилі, а згодом, після смерті Миколи Лівицького, – президентом УНР в екзилі. Саме у цьому статусі в 1992 році він і передав Леоніду Кравчуку символи влади УНР, ствердивши правонаступництво.

З того часу Микола Плав’юк неодноразово відвідував Україну. Він став засновником і головою Фундації імені Олега Ольжича, президентом видавництва імені Олени Теліги, видавав тижневик «Українське слово», багато зусиль доклав для створення Музею Української революції 1917-1921 років. Був не лише автором численних статей, нарисів, рецензій, декількох наукових праць і монографій, але й гарним оратором, систематично брав активну участь у міжнародних, державних наукових та громадських сесіях, конференціях і з’їздах.

За заслуги перед Батьківщиною в 1993 році Микола Плав'юк отримав українське громадянство. Також він був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та орденом Ярослава Мудрого ІІ і І ступенів.

Помер 10 березня 2012 року в місті Гамільтон (Канада). Похований на Цвинтарі святого Володимира в Оквіллі. Детальніше про останнього президента УНР в екзилі - у рубриці «Історичний календар»: https://surl.li/qyvvyn

Джерело: Український інститут національної пам'яті