22 січня Україна відзначає День Соборності – свято, встановлене на честь об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в єдину державу у 1919 році. Акт злуки (об’єднання) УНР і ЗУНР став відображенням давнього прагнення українців, розділених кордонами імперій, жити у спільній незалежній державі. Пам’ять про це, а також про інші події Української революції 1917-1921 років, спростовують одразу цілу низку пропагандистських міфів, які створювала і поширювала російська імперія – спочатку у своїй монархічній, комуністичній і сучасній рашистській подобі.

Крах імперського міфу

Головні імперські міфи загальновідомі: «українська нація – це вигадка австрійського генштабу», «українці не здатні до державотворення», «українські землі об’єднав Сталін», «Україна отримала незалежність випадково внаслідок розпаду СРСР». У різні часи подібні наративи створювалися для того, щоб нав’язати українцям відчуття меншовартості: мовляв, ми – неповносправний народ, якому належить жити під керівництвом російського «старшого брата». Звичайно, кожний з цих брехливих наративів був спростований фаховими і неупередженими істориками, проте ще більш переконливо їх спростувало саме життя.

Добре відомо, що у 2014 році агресивні плани Росії зовсім не обмежувались Кримом і кількома районами Донеччини та Луганщини: у Москві сподівалися гібридними засобами здобути щонайменше так звану «Новоросію від Харкова до Одеси» включно з Дніпропетровщиною, Запоріжжям, Миколаївщиною, Херсонщиною. Але цей проєкт з тріском провалився – і не лише завдяки ефективним діям правоохоронних органів і служб України. Для абсолютної більшості мешканців Сходу і Півдня ідеї відокремлення від України були абсурдними і неприйнятними. Та й окупація окремих районів Донеччини і Луганщини відбулася лише тому, що під маскою «ополченців» в регіоні діяли російські бойовики на кшталт Гіркіна-Стрєлкова, Павлова-Мотороли, «козачків» Козіцина тощо.

Прийняти крах своїх намірів, а також імперського світогляду у Кремлі не могли і тому у 2022 році Росія пішла ва-банк, поставивши собі за мету здобути не лише «Новоросію», а й «Київ за три дні». Сподіваючись на успіх свого бліцкригу, російські ідеологи заздалегідь готували методички, в яких би пояснювалося, що Київ – це насправді «русский город», що ніякої України ніколи не існувало, а українська нація – це вигадка «вашингтонського обкому» і так далі. Саме таку політику нині проводить Росія на тимчасово окупованих теренах України, переписуючи шкільні підручники, вилучаючи українську літературу з бібліотек, знищуючи пам’ятники і розграбовуючи музеї. Але путінський бліцкриг провалився. Шалений опір українців вкотре засвідчив, що соборність справді є визначною цінністю для мешканців усіх регіонів: навіть після трьох років війни і щоденного повітряного терору, більшість українців категорично проти територіальних поступок агресору.

Зміна стратегії

Зіткнувшись із такою дійсністю, Москва усвідомила, що імперські пропагандистські наративи більше не працюють. Переконати українців в тому, що вони буцімто «новороси», «малороси» чи «народ Донбасу» неможливо. Тому ворог обрав іншу стратегію. Соборність – це не лише територіальна єдність України, але й згуртованість всіх мешканців держави. І саме ця внутрішня єдність українців зараз є головною ціллю ворожих інформаційних атак. Логіка проста: якщо не вдається зламати опір України на полі бою, потрібно занурити Україну у внутрішній розбрат і хаос, щоб послабити її обороноздатність і врешті схилити до капітуляції. Доречно пригадати, за якими основними напрямками ворог здійснює свої інформаційні атаки.

По-перше, ворог прагне підірвати довіру українців до вищого керівництва власної держави. Одна з головних інформаційних операцій в цьому напрямі проводилася російськими спецслужбами навесні 2024 року. Ключовою датою було 31 березня, коли в Україні мали б відбутися чергові президентські вибори. Консенсусне рішення щодо їхнього відтермінування до кінця війни було прийняте заздалегідь, але ще з кінця 2023 року російська пропаганда почала поширювати наратив про те, що Зеленський буцімто свавільно «заборонив вибори», а відтак перетворився на «узурпатора». Ворожа спецоперація «Майдан-3» з бюджетом 1,5 млрд доларів мала спровокувати українців на бунт проти «простроченого» президента. Після провалу цієї операції, з другої половини 2024 року, Кремль скоригував свій наратив. Тепер пропаганда облудно звинувачує Зеленського в тому, що він нібито відкидає пропозиції Москви щодо мирного врегулювання і прагне «воювати до останнього українця». Насправді жодних реальних мирних пропозицій з Кремля не надходило: Москва висуває лише абсурдні і неприйнятні ультиматуми. Але мета ворога полягає в тому, щоб нав’язати українцям думку, що їхній головний ворог – не у Москві, а у Києві.

По-друге, паралельно з цим, ворог прагне посіяти розкол між цивільним населенням і Збройними Силами України. Пропагандистські атаки, спрямовані на зрив мобілізації, почалися ще у 2022 році, але ворог постійно вдосконалює свою тактику. Якщо на початку спецслужби РФ закликали українців просто ухилятися від мобілізації, то вже у 2024 році вони почали підштовхувати цільову аудиторію від страху до гніву, а від гніву – до дієвого опору. «ТЦК – це і є буряти», «на війну відправляють тих, хто не відкупився», «військкоми викрадають людей» – всі ці недолугі меми покликані зірвати мобілізацію, а отже підірвати спроможність Сил Оборони давати відсіч ворогу. Крім того, російські спецслужби постійно проводять інформаційні операції проти волонтерів, які допомагають війську, щоб знеохотити українців підтримувати ЗСУ донатами. А головне – пропаганда докладає все більше зусиль для того, щоб очорнити військове керівництво: мовляв, українські генерали – це некомпетентні «м’ясники», які не цінують життя солдатів, але все одно не здатні обороняти країну. Все це супроводжується фейками про «котли», в яких буцімто опинилися підрозділи ЗСУ, про захмарні втрати на фронті тощо. Мета цих операцій – переконати українців, що ЗСУ становлять для них більшу загрозу, ніж російська армія.

По-третє, російські спецслужби прагнуть посіяти розбрат між різними групами і прошарками українського суспільства. Ворог запускає десятки інформаційних кампаній з різними меседжами, намагаючись виявити слабини української єдності. «Бідні воюють, а мажори і багатії живуть своє краще життя», «хлопців із Західної України відправляють помирати за чужий для них Донбас», «в Україні люди сидять під обстрілами, а біженці гарно прилаштувалися у Європі», «все ППО захищає Київ, а про Харків забули» – подібні меседжі ворог вкидає в інформаційний простір щоденно, намагаючись знайти потенційні лінії розколів. Зазвичай пропаганда апелює до почуття несправедливості, яке завжди викликає сильні емоції. Для цього перекручуються факти та запускаються відверті фейки, а ботоферми у соціальних мережах створюють ілюзію масового обурення з того чи іншого фальшивого приводу. У такий спосіб ворог психологічно виснажує українців, адже витримати виклики війни можна лише в єдності. Але ключове призначення цих операцій – зруйнувати народну єдність, об яку у 2022 році розбився путінський бліцкриг.

В підсумку, всі ці атаки спрямовані на руйнування внутрішньої соборності українців, завдяки якій вони здатні захищати соборність своєї держави. І саме тому інформаційна безпека має настільки велике значення. Ворогу не вдалося переконати українців в тому, що вони – росіяни чи «малороси», яким буде краще жити під владою Москви. Ця атака відбита раз і на завжди. Тепер перед Україною стоїть інше завдання – не дати ворогу нав’язати думку, що головним ворогом українця є інший українець, а не російський окупант. Бо саме внутрішній розбрат в Україні є останньою надією Путіна.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки