13 червня, у 2014 році, тоді спецбатальйон «Азов» за підтримки спецбатальйону «Дніпро», Нацгвардії та спецпідрозділу МВС звільнили #Маріуполь від бойовиків терористичної «ДНР», яких підтримували російські військові та спецслужби. 

З 2014-го по 2022 рік, попри прифронтовий статус і терористичні атаки, як, наприклад, обстріл з «Градів» мікрорайону «Східний» 24 січня 2015-го, Маріуполь був промисловим, бізнесовим і соціокультурним центром Донеччини. 

Однак, 24 лютого 2022 року в місто повторно прийшла війна в абсолютно іншому масштабі, ніж 8 років до цього. Бої за Маріуполь тривали з перших годин повномасштабного російського вторгнення. Місто постійно обстрілювала ворожа артилерія та бомбила ворожа авіація – таким чином росіяни знищили 90% інфраструктури Маріуполя. 

Окремою сторінкою стійкості та героїзму стала оборона міста, а згодом – найбільшого металургійного комбінату «Азовсталь», де бійці окремого загону спецпризначення «Азов» разом з українськими морськими піхотинцями та іншими військовими Сил оборони України до останнього утримували позиції. 

Маріуполь майже відразу потрапив в оточення. Тож отримувати інформацію про масштаби воєнних злочинів і руйнувань, до яких вдавалася російська армія, було неймовірно важко. Найдовше у місті перебувала репортерська група інформаційного агентства Associated Press: відеограф Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степанова. Вони залишалися в Маріуполі до 15 березня 2022 року, аж поки не евакуювалися гуманітарним коридором. На той час вони були останніми журналістами в оточеному місті.

Саме завдяки їхнім зусиллям вдалося передати частину інформації про воєнні злочини на початку російської атаки на Маріуполь, яка облетіла світ. Зокрема, відомі кадри бомбардування пологового будинку.

Інформацію передавали з єдиного місця, де чудом можна було зловити звʼязок, – розтрощеної продуктової крамниці. Однак, таким чином міжнародним інформаційним агентствам вдалося передати не більше 10% відзнятого матеріалу. 30 годин записів Мстиславу Чернову вдалося вивезти з оточення. На їх основі він створив документальну стрічку «20 днів у Маріуполі», яка фіксує воєнні злочини росіян та спротив цивільного населення й українських військових. 

Стрічка «20 днів у Маріуполі» отримала приз глядацьких симпатій на головному фестивалі американського незалежного кіно «Санденс». А згодом автори фільму були відзначені Пулітцерівською премією за свій, безумовно, журналістський подвиг.

У фільмі зафіксована, зокрема, робота маріупольських лікарень, які цілодобово приймали десятки, якщо не сотні поранених від російських обстрілів. Також камера Чернова показує масові захоронення людей у ровах і те, як російські танки цілеспрямовано й безпідставно стріляли по житлових будинках. 

Український кінокритик Ігор Кромф у своїй рецензії для видання LiRoom зазначає: «Дивитися цей фільм людині з принаймні базовим рівнем емпатії без клубка в горлі неможливо. Безпрецедентність зла, яке творить Росія в Маріуполі, досі не піддається розумінню здоровим глуздом. Те, що Мстислав Чернов зумів зафіксувати це на відео, — вже робить його частиною історії світової документалістики та репортерства, адже якби не його робота, ніхто б у світі поза Маріуполем не дізнався б, а що ж там відбувалося насправді».