Завдяки емоційній та чутливій натурі Шевченко закохувався часто. Але щоразу доля позбавляла його родинного щастя та кохання, про яке мріяв поет. Однак, були й жінки, які відіграли значну роль у його житті та могли б бути з ним у шлюбі, але не судилось.

Першим коханням Шевченка була Оксана Коваленко, про яку він писав у вірші «Мені тринадцятий минало…». Вона була на три роки молодшою і жила в сусідньому будинку. Проте, у зв'язку з тим, що Шевченко поїхав супроводжувати пана Енгельгардта до Вільно, де й залишився навчатися, їхні долі розійшлися. Після Петербургу та Академії мистецтв, через 14 років вже вільний Тарас повернувся до рідної Кирилівки, але Оксана вже була заміжня. Вона пошлюбилася з кріпаком із сусіднього села і виховувала двох доньок.

Коли Шевченко вперше приїхав до України, він познайомився з донькою генерал-губернатора Малоросії (у роках 1816-1834-му) Миколи Рєпніна і онукою останнього гетьмана України, княжною Варварою Рєпніною. Рєпніна хотіла б бути разом з молодшим від неї Тарасом, натомість Шевченко сприймав її винятково як "сестру": йому лестила увага, спілкування на рівних, але обтяжувала сакралізація та наелектризованість емоцій княжни. Вони підтримували зв'язок все життя, листувалися, княжна сприяла звільненню поета, через багато років побачилися знову, але вже не було якихось особливих сердечних почуттів.

Були у поета і заборонені стосунки. На початку 1840-х років Шевченко гостював у родині поміщика Платона Закревського. Тоді 29-річний поет закохався у 21-річну дружину господаря, проте невдовзі Тарас змушений був залишити гостинну садибу через справи, і зв’язок увірвався. Цій дівчині Шевченко присвятив не один вірш, однак їхні долі більше ніколи не переплітались – у 35-річному віці Закревська померла від туберкульозу.

За деякими джерелами, під час свого першого приїзду в Україну, у рідній Кирилівці поет закохався в доньку місцевого священика Григорія Кошиці – Феодосію. Але батьки були категорично проти одруження своєї доньки з Тарасом, який прийшов свататися на одне з храмових свят. Батьки попівни відмовили йому, а дівчина не змогла піти всупереч їхній волі.

Перебуваючи на 10-річному засланні, Шевченко мав почуття до дружини коменданта Новопетровської фортеці Ганни Ускової. Вони часто прогулювались разом, Шевченко створив шість портретів Ускової, але про їхнє спілкування почали ширитися чутки, які дійшли до чоловіка Ганни. Тому жінка миттєво обірвала свої приятельські стосунки з поетом.

Після помилування 44-річний Шевченко був пригнічений засланням і солдатчиною й відчував себе старим не по роках… Проте, мріяв про дружину. В Нижньому Новгороді він зустрів своє наступне кохання – молоду актрису Катю Піунову, яка здалась йому ідеалом жіночої вроди. Поет допоміг їй влаштуватися до Харківського театру, після чого актриса втекла від нього до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж.

Останнім коханням Шевченка була проста дівчина Ликера – служниця його петербурзьких друзів, яка за сприяння поета стала вільною. Він навіть організував навчання для неї, найнявши репетитора. І хоча Ликера мала щонайкепську репутацію, та Шевченко був буквально засліплений і вважав поведінку дівчини наслідком кріпацтва. Та дівчина, незважаючи на те, що вже була заручена з Тарасом, почала непристойно фліртувати зі знайомими поета. За однією з версій, зрадила нареченому з репетиром. Так це чи ні, але Шевченко з нею порвав, а через 3 місяці помер. Лукерія вийшла заміж за перукаря, а після смерті поета не один день провела на могилі колишнього рятівника, каючись в зраді.

Джерело: https://www.facebook.com/StateArtsAgency