6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Стус – поет рідкісного таланту, який обрав долю борця.

Його характер сформував Донбас — у 1939 році батьки, Семен Дем'янович та Ірина Яківна, переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Але Донбас Стуса був українським – де б не був, він принципово говорив українською. 

Його улюбленим словом було «прямостояння». І це було і його життєвим принципом. У колі шістдесятників він вирізнявся принциповістю і безкомпромісністю. Він був одним із тих, хто в 1965 році на прем’єрі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова закликав до протестів проти арештів української інтелігенції. «То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям», – писав про нього Євген Сверстюк.

Із 47-ми років життя 13 він провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його намагалися зламати: позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й знищували морально.  Але навіть за гратами Стус лишався вільною людиною. Уже будучи в таборі, він приєднався до Української Гельсинської групи, розуміючи, що підписує собі смертний вирок.

Іван Дзюба назвав Стуса «голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності». Не випадково зі здобуттям незалежності його поезія здобула особливого звучання і актуальності. І досі Василь Стус лишається одним із найбільш цитованих українських поетів.

До дня народження Василя Стуса ми підготували добірку найвідоміших його цитат і рядків із віршів.