У Кременці відбулося покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку. Захід приурочено до 163-ї річниці від дня перепоховання Кобзаря на Чернечій горі у Каневі. Вшанувати пам’ять поета прийшли представники місцевої виконавчої та міської влади, зокрема начальник районної військової адміністрації Віталій Кудлак, заступик начальника адміністрації Алла Злочевська, Кременецький міський голова Андрій Смаглюк та його заступник Микола Матвіюк.

Довідково.

Як відомо, після смерті Т.Г.Шевченка поховали на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Вже на другий день після похорону друзі його розпочали клопотання про дозвіл на перевезення праху Шевченка на Україну. Наприкінці квітня було одержано офіційний дозвіл.

58 днів пролежав Кобзар у землі північної туманної столиці. І знову через два місяці зібрались друзі і шанувальники Тараса Шевченка, щоб провести, попрощатися навіки, пам’ятаючи його Заповіт: поховати на Вкраїні милій.

Було викопано дубову труну, вкладено її в іншу, свинцеву, і поставлено на ресорний віз. Домовину покрили червоною китайкою – заслугою козацькою. Траурна процесія рухалась через весь Петербург до залізничного вокзалу…

Північна туманна столиця імперії назавжди попрощалась з колишнім кріпаком, від голосу якого тремтіла царська корона.

Потяг з прахом поводиря української нації вирушив до москви. Оскільки від москви до Києва залізниці ще не було, тіло просто довелось везти поштовим трактом.

Люди виходили назустріч колісниці, запряженій трійкою коней. Цей шлях до Києва перетворився на справжню всенародну демонстрацію, із зупинками у храмах населених пунктів для проведення панахиди і прощання з поетом.

Коли траурна процесія після десятиденної подорожі наблизилась до Києва, назустріч кинулась київська молодь – студенти, гімназисти. Заздалегідь ними було продумано проведення похорону: підготували вірші, промови, хотіли пронести на руках домовину через усе місто до університетської церкви.

Але генерал-губернатор та митрополит перешкодили здійсненню їх планів. Дозволили встановити домовину в церкві Різдва Христового на Подолі з умовою, що там не буде промов, виступів…

Студенти випрягли коней і самотужки повезли колісницю до храму. Скорбною, зворушливою була зустріч з Кобзарською домовиною шевченківської рідні, яка за десятки верств прибула, щоб вдруге оплакувати Тараса.

Під час панахиди крізь людський натовп протиснулася жінка в жалобному одязі й, поклавши мовчки на труну терновий вінок, зникла.

«Красномовніше за всі надгробні слова передала незнайомка, що відчув кожен з нас, проводжаючи поета-страдника в могилу», - згадував сучасник і біограф Тараса Шевченка Михайло Чалий.

Після панахиди траурна процесія рушила до пароплава, що став біля ланцюгового мосту. Домовину студенти понесли на руках понад широким Дніпром.

Попереду їхали кіньми два жандарми, за ними – хор, потім несли хрест, хоругви, йшли священики, за ними несли домовину, покриту червоною китайкою без тернового вінка, бо поліція прибрала його.

20 травня о 4 годині пароплав «Кременчук» з тілом Шевченка прибув до Канева.

Труну поета поставили в Канівській Успенській церкві.

21 травня в Каневі відбулася багатолюдна панахида.

22 травня 1861 року відбувся похорон поета на Чернечій (нині Тарасовій) горі. Саме тут в глибокі обійми прийняла свого сина українська земля.

Народ вшанував Тараса Шевченка козацькою могилою, яку насипали студенти та селяни. На могилі спочатку поставили дубовий хрест, а в 1884 році за народні пожертвування був встановлений масивний чавунний хрест. На його місці пізніше було встановлено чавунне погруддя Т.Г.Шевченка.

Шевченко і після смерті не давав спокою великодержавникам. Могила його була тим святим місцем, біля якої збиралися національно свідомі українці, борці за волю України. Тому навіть в недалекі дні минувшини замовчувалась дата перепоховання праху поета в Україні. Строго було заборонено організовувати сходи, мітинги біля могили Тараса Шевченка.

Лише в час Незалежності України ця дата – 22 травня, день повернення Т.Г.Шевченка в Україну, засяяла на небосхилі нашого відродження.

А могила Т. Г. Шевченка стала найвищою духовною вершиною України.

За матеріалами: Шевченківський національний заповідник