Ім’я генерала Павла Шандрука серед багатьох українських громадсько-політичних діячів відомим було за межами рідної землі. В Україні його замовчувано упродовж кількох десятиліть. Лише у вільній незалежній Україні повертається генерал-полковник П.Шандрук до свого народу, з якого він вийшов, за кращу долю якого боровся до кінця свого життя.

Народився Павло Шандрук 28 лютого 1889-го в селі Борсуки Кременецького повіту Волинської губернії (нині — Тернопільська обл.). Отримав освіту в гімназії в Острозі, згодом навчався в Історико-філологічному інституті в Ніжині та 3-й Олексіївській офіцерській школі в Москві.

Під час Першої світової війни воював у складі армії Російської імперії. З утворенням Української Центральної Ради у 1917 року був командиром бронепоїзда «Запорожець», перебував у повстанському загоні, стрілецькому полку, бригаді Армії Української Народної Республіки (протягом 1918–1920 років) на більшовицькому і денікінському фронтах.

У вересні 1920 року 7-ма бригада полковника Шандрука форсувала Дністер і Збруч у польсько-українському наступі після розгрому військ більшовицького генерала Михайла Тухачевського під Варшавою та відзначилася в боях проти більшовиків у самостійному листопадовому наступі Армії УНР на Жмеринку і Вапнярку.

У польських таборах інтернованих формувань Армії Української Народної Республіки Шандрук був комендантом табору №10 у місті Каліші, організовував початкову школу, викладав у таборовій гімназії ім. Тараса Шевченка, Школі підхорунжих, розвивав військову науку.

Звання генерала-хорунжого полковник Шандрук отримав у грудні 1922 року. Від 1923 року виконував обов’язки керівника відділу Українського центрального комітету (УЦК) в Лодзькому воєвідстві, разом із генералами Віктором Кущем і Миколою Капустянським та екс-прем’єром Уряду УНР В’ячеславом Прокоповичем редагував у Каліші військово-науковий часопис «Табор». Також Шандрук брав участь в організації Військово-історичного товариства і підготовці до друку матеріалів з історії Українського війська для першого числа часопису «За Державність».

Після повернення у Польщі до влади Юзефа Пілсудського, українці посилили військову роботу. У березні 1927 року було організовано Таємний штаб Військового міністерства УНР, а в серпні – Генеральний штаб Армії УНР, де від 1927-го до 1936 року начальником був генерал Шандрук. Генштаб Армії УНР зареєстрував 4 тис. старшин і 40 тис. вояків, уклав план мобілізації на випадок війни за визволення України, організував 70 навчальних груп у Польщі, а також групи в Чехословаччині, Румунії та Франції.

У 1938 р. Шандрук закінчив польську академію Генштабу, був активним учасником польсько-німецької війни 1939 р. Після перебування в німецькому полоні (1939-43) очолив Український національний комітет у Веймарі. На початку 1945-го сформував Українську національну армію (УНА), інтерновану пізніше американо-британськими військами. Перебував у таборі військовополонених в американській зоні окупації Німеччини.

Звільнений за клопотанням генерала Андерса, генерал Шандрук виїхав до США. Очолював Братство вояків УНА. Був дійсним членом Української Академії Наук в еміграції. Написав спогади з воєнної історії «Arms of Valor».

Помер 15 лютого 1979 року у м. Трентон, штат Нью-Джерсі, США, похований на українському кладовищі Баунд-Брук - єдиному українському пантеоні у Сполучених Штатах Америки. Розташований в містечку Саут-Баунд-Брук в окрузі Сомерсет штату Нью-Джерсі

З нагоди 120 річниці від дня народження Павла Шандрука на фасаді школи у рідному селі Борсуки встановлено пам'ятну дошку.

Генерал Шандрук - помітна постать в українській історії. Все свідоме життя присвятив боротьбі за свободу рідної землі. Жаль, що до незалежності не дожив, але вірив, що Україна побудує свою державу - самостійну, соборну. В історію українського війська він увійшов як видатна постать, людина високої моралі й патріотизму, а передусім - талановитий, відважний воєначальник, здібний організатор, вірний син свого народу, що високо ніс прапор українських визвольних змагань.

Джерело: Борсуківська громада