5 грудня 1934 році Євген Плужник за сфабрикованою справою більшовицького «Великого терору» був заарештований. 28 березня 1935 році він був засуджений до страти, але розстріл майже відразу було замінено десятирічним ув'язненням у спецтаборах.

Утім, для хворого на сухоти Плужника це було рівнозначно смертному вироку. Плужника відправили на Соловки. Однак він тримався. Намагався триматись, попри хворобу. Коли тільки випадала нагода, то писав листи до своєї дружини Галина Коваленко, іноді в цих листах були і вірші.

Останній лист Євгена Плужника, який був написаний не його рукою, датований 26 січня 1936 року. Але тоді він зміг приписати кілька рядків, звернених до дружини: «Присягаюсь тобі, я все одно виживу!»

Не вижив. Дослідники вказують наче поет, який вже був геть знесилений, вимучений тяжкою хворобою, попросив хлопця-санітара, теж українця, принести холодної води. І прошепотів: «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Але коли санітар за якусь мить повернувся з водою, Плужник уже не дихав. Він помер 2 лютого 1936 року. Його поховали на соловецькому цвинтарі.