У цей день, 3 січня виповнюється 111 років від народження одного з командирів Української повстанської армії Омеляна Польового. Він з’явився на світ у селі Ярчівці – нині це Зборівська міська громада Тернопільського району. 

Після закінчення сільської школи, Омелян вступив до Тернопільської української гімназії. Брав участь у роботі організацій “Пласт” та “Просвіта”. У 1932 році став членом Організації українських націоналістів. Очолював осередок у Зборові. Кілька разів польська поліція відправляла його у в’язницю за активну проукраїнську діяльність.

Навесні 1943 року ОУН почала розгортання збройної боротьби одночасно проти нацистів та радянської влади. Так почалося формування Української Народної Самооборони (УНС).

Створити підрозділ УНС в околицях містечка Сколе на Львівщині і доручили Омеляну Польовому. На той час він вже мав досвід служби у польському війську та німецькому легіоні “Нахтігаль”.

Його курінь “Кривоніс І” базувався біля підніжжя гори Маґура. Там і розпочали будівництво військового табору. Командир проводив вишколи з новобранцями. До вересня 1943 року Польовому вдалося зібрати дві сотні стрільців.

Згодом його призначили командиром військової округи “Лисоня” на Тернопільщині. Він відповідав за створення відділів Української повстанської армії. Омелян взяв псевдо “Остап”. До осені 1944 року в його підпорядкуванні було вже більш ніж 24 сотні УПА – близько 4 тис. стрільців. Тоді Головнокомандувач УПА Роман Шухевич розпорядився, щоб “Остап” очолив курінь УПА і пішов партизанським рейдом територіями Західної України, які контролювали радянські війська.

Курінь провів низку боїв з окупантами на Тернопільщині. Повстанці мали у своєму розпорядженні гвинтівки, автомати, кулемети (у тому числі великокаліберні – з літаків) та міномети. Боєприпаси здобували у боях.

Наприкінці вересня 1944 року під час бою біля хутора Альбанівка за 20 км від Зборова на Тернопільщині від вибуху ворожої артилерійської міни Омелян Польовий отримав важке поранення. Лікувався на Прикарпатті протягом зими 1944–1945 років. У селі Стратин, що на Івано-Франківщині, він познайомився й одружився з санітаркою Ганною Молінською. У них народилася донька Зоряна. Її батьком записали діда дівчинки – Ярослава Молінського, щоб уникнути переслідувань НКВД.

Головний штаб УПА підвищив “Остапа” до поручника та нагородив Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги. Згодом його перевели у штаб УПА-Захід старшиною для спеціальних доручень та військовим інспектором, дали псевдо “Якір”. Командир УПА-Захід Василь Сидор доручив йому налагодити зв’язок із Романом Шухевичем. 1 квітня 1946 року Польового затримали агенти радянських спецслужб. Його засудили до смертної кари, яку замінили на 25 років таборів. Омелян Польовий відбував покарання на Колимі та у Мордовії. 1966 року радянська влада запропонувала йому звернутися в пресу з листом-каяттям, в обмін на дострокове звільнення та дозвіл на вступ доньки до медуніверситету. Втім, Польовий таку пропозицію “совєтів” відкинув.

З радянських таборів Омелян Польовий вийшов по завершенні 25-річного терміну покарання – у 1971 році. З великими труднощами влаштувався до лікарні Тернополя санітаром, згодом працював кочегаром. Помер 12 червня 1999 року. Похований на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі.