Коли ветеран / ветеранка потребують розв’язання проблем, то у числі перших інстанцій, до яких доводиться звертатися, є органи місцевого самоврядування. Але знайти спільну мову з системою державної підтримки іноді буває непросто.

Що можна зробити? Для формування взаєморозуміння фахівцям усіх рівнів варто впроваджувати у відносинах із ветеранською спільнотою етичні кодекси поведінки. І почати з поваги до людей, які віддали частину себе для захисту Батьківщини. Дійсно щире ставлення має бути у словах і діях, незалежно від фізичного чи емоційного стану людини, яка повернулася з фронту.

Рекомендації для взаємодії з повагою до гідності та досвіду кожної людини зібрані:

• у спеціальному розділі «Довідника безбар’єрності» – «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія»: https://bit.ly/3JKOTal;
• та у створеному на його основі однойменному освітньому серіалі, який можна переглянути на Дія.Освіта – https://bit.ly/3UYvZSK або на YouTube Ти як? – https://bit.ly/4aZfBZ0;

Проєкт реалізовано у межах ініціативи першої леді Олена Зеленська.

Під час спілкування з ветераном / ветеранкою варто врахувати, що їм часто притаманні замкнутість, бажання закритися від оточення. Ці люди не завжди довіряють тим, хто не пройшов через бойові дії. Сприяти діалогу та пошуку рішень можуть ветеранські спільноти. Тому важливо всіляко підтримувати створення та діяльність відповідних хабів і майданчиків.

«Побратими – це дуже важлива складова. Можна сказати, що це члени нашої родини, бо вони буквально разом проживають життя. Кожен із побратимів прикриває спину і дає іншому можливість повернутися до близьких. Тому ми всі стали великою сім'єю», – розповідає Тетяна Пономарь, дружина ветерана.

Але й включеність органів місцевого самоврядування у безпосередню роботу має бути максимальною. Не тільки дбати про забезпечення прав і законних інтересів ветеранів / ветеранок, членів їхніх родин, а й робити це прозоро. Своєчасно повідомляти про успіхи або складності, які виникають під час опрацювання запиту на допомогу.

«У громаді ти часом не знаєш, які маєш пільги, та що повинна робити місцева чи державна влада. Не вистачає комунікації. Щоб можна було просто прийти і тобі доступно пояснили: у нас є перше / друге / третє для тебе, чим ти можеш користуватися. Які в тебе ще потреби? Чим ми можемо тобі допомогти? І важливо, щоб ветеран чи військовий у цивільному житті не добивався сам якихось пільг чи знижок. Щоб їхнє отримання не вимагало від ветерана надмірної потреби просити – бо не всі це можуть. Треба, щоб все було позначено одразу», – говорить Дмитро Кулібаба, військовослужбовець 114 бригади ТРО.

Люди, які повернулися з фронту, можуть мати труднощі з концентрацією, запам’ятовуванням і ухваленням рішень. Тому з боку влади буде доречно підготувати чіткі інструкції: що, коли, де, у якій послідовності має зробити захисник / захисниця. Бажано, у письмовій формі.

У жодному разі не припустимі агресія та знервованість. Люди, які пройшли війну, мають надзвичайно загострене почуття справедливості, категорично не сприймають порушення порядку. І на мінімальний прояв недружності у свій бік можуть відреагувати емоційно.

«Не можна розраховувати на те, що захисник підлаштується під звичні правила системи. Так могло бути раніше, коли в нас було 500 тисяч ветеранів. Тепер аудиторія зросла в рази. І вже маємо говорити не тільки про їх реінтеграцію, а про «ветерано-орієнтоване» суспільство», – пояснює в одному з епізодів серіалу експертка Оксана Коляда, полковник запасу, ветеранка.

Від помилок у спілкуванні ніхто не застрахований. І у такому випадку для представника влади цілком нормально попросити вибачення. Визнати свою неправоту, зізнатися у відчутому соромі – це зменшить напругу. Водночас у людини з бойовим досвідом не виникне відчуття, що з нею говорять, як із дитиною, від якої очікують неадекватних реакцій.

Джерело: Безбар'єрність