За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Норми встановлені ст. 744 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-IV (далі – ЦКУ).

Згідно з ст. 748 ЦКУ набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду) відповідно до ст. 334 ЦКУ, тобто з врахуванням вимог ст. 745 ЦКУ при передачі набувачеві у власність нерухомого майна – з моменту державної реєстрації вказаного договору.

Отже, за своєю правовою природою договір довічного утримання є відчуженням, зокрема нерухомого майна, що передається у власність другій стороні.

Відчуження майна за договором довічного утримання з метою одержання за нього грошової компенсації у вигляді матеріального забезпечення для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб (ПДФО) розглядається як продаж такого майна.

Нормами п.п. «а» п. 172.5 ст. 172 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) встановлено, що сума ПДФО визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, що продає (передає) нерухомість до нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу (довічного утримання).

Пунктом 172.4 ст. 172, п. 173.4 ст. 173, п. 174.4 ст. 174 ПКУ встановлено, що приватний нотаріус щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування свого робочого місця інформацію про посвідчені ним договори щодо проведення операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна між фізичними особами та продажу (обміну) рухомого майна між стороною (сторонами) цього договору, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого ПДФО.

Сектор інформаційної взаємодії

Головного управління ДПС у Тернопільській області